Операційний директор Групи Метінвест Олександр Мироненко дав велике інтерв’ю діловому виданню The Page, в якому розповів про результати компанії у 2024 році, енергетичні інвестиції, логістику та експорт, зелену сталь і СВАМ, ситуацію в Покровську, а також військове виробництво.

Металургійні комбінати Групи вийшли на 75% потужності

Як Група Метінвест завершує 2024-й?

Рік вийшов досить важким, тому що ми не очікували такого падіння цін: зараз вони на 30-40% нижчі за прогнозовані. Якщо говорити про металургію, Групі вдалося зберегти у виробництві п'ять доменних печей – три на «Запоріжсталі» і дві на «Каметсталі» – та всю лінійку прокату. Ці металургійні заводи вийшли приблизно на 75% потужності порівняно з ситуацією до повномасштабного вторгнення. З урахуванням зруйнованих комбінатів у Маріуполі металургійне виробництво Метінвесту сьогодні становить близько 35-40% від довоєнних обсягів. Металурги підтримують такі обсяги виробництва внаслідок того, що у нас відкрився експорт через морські порти.

У секторі ГЗК, скажімо так, є різноспрямовані вектори. З одного боку, ми починали рік із досить скромними очікуваннями щодо виробництва – близько 1 млн т залізорудної сировини на місяць. Ритмічна робота портів забезпечила сталий попит від металургів в Україні, і на кінець року ми вийшли на 1,6 – 1,7 млн т на місяць. Це становить 40–50% потужності проти 2021 року.

Сьогодні працюють три гірничозбагачувальні комбінати Групи. Ми були вимушені вивести в простій Інгулецький комбінат – через високі тарифи на імпортну електроенергію під час знеструмлень. Через специфіку виробничого ланцюга й великі енергозатрати підтримувати його роботу стало неефективно. Усіх працівників з Інгульця розподіляємо по інших підприємствах Групи у Кривому Розі, щоб не втратити кістяк людей і мати змогу відновити виробництво, щойно з’являться умови для цього.

Центральний і Північний ГЗК працюють досить непогано. Південний ГЗК дуже сильно потерпає від обмежень електроенергії через ракетні удари по Україні, і ми змушені балансувати споживання. Тому просто зупиняємо там частину обладнання.

Перші когенераційні установки Метінвесту запрацюють у січні-лютому 2025

Як балтійські порти відкрили нові напрямки експорту

Як змінилися логістичні й сировинні ланцюги Метінвесту? Ви перейшли на імпортну сировину?

Навпаки, ми намагаємося максимально відмовитися від імпорту сировини й працювати лише на тому, що добуваємо в Україні. Якщо до великої війни ми здійснювали масовий імпорт коксівного вугілля для коксохімів, то нині працюємо суто на українському вугіллі. Імпорт використовуємо тільки там, де це доцільно. Наприклад, відновили імпорт вугілля для вдування пиловугільного палива в доменні печі. Після відкриття портів імпортуємо це вугілля морем і забезпечуємо ефективність через зниження витрат природного газу.

Також повністю перейшли на власну залізорудну сировину. Відмовилися від постачання з боку третіх осіб, які нам доставляли аглоруду на наші аглофабрики, і працюємо тільки на своєму концентраті. Намагаємося максимально завантажити власні потужності й працювати з українськими виробниками. Наприклад, марку Г беремо в наших партнерів із ДТЕК, марку К – із шахти в Покровську.

Класична вугільна шихта для коксохіму складається з чотирьох марок – К, Г, Ж і ПС, проте зараз ми працюємо на двокомпонентній шихті з марок К і Г. Так, якісні показники коксу трохи знизилися, але все одно на цьому можна працювати й використовувати власне вугілля, мінімізуючи імпорт, щоб бути економічно ефективними.

Що стосується інших напрямків імпорту сировини, ми поступово їх відновлюємо, але в невеликих обсягах, для супутніх виробництв.

Зрозуміло, що нам довелося перебудувати експорт на початку вторгнення, коли порти були закриті. Ми мали експортувати все залізницею, і це були досить значні обмеження. Вивозили через Польщу на північ, до Гданська, Свіноуйсьце та інших портів. Вивозили туди концентрат, щоб максимально закривати потреби пулу виробників, які його використовують у власному виробництві у прикордонні з Україною. Також працював логістичний ланцюг на південь, до румунського порту Констанци.

Коли порти відкрилися, звісно, стало трохи легше. З огляду на це ми, власне, й наростили обсяги виробництва на ГЗК.

Насамперед експорт залізорудної сировини йде до Китаю, а також до Європи – як залізорудної сировини, так і металу. Сьогодні ми закриваємо навіть ті ринки у Північній Європі, куди раніше ніколи не експортували, –до Фінляндії та трохи до Швеції.

Тобто завдяки польським портам Метінвест отримав новий напрямок експорту?

Так, Фінляндія і Швеція – це нові для нас ринки. Вони стали певним викликом – там досить вимогливі користувачі, які потребують дуже високої якості продукту. Ми освоїли й нові види продукції зі збільшеним вмістом заліза тощо.

Що по заводах в Європі

Як розвиваються європейські заводи Групи, чи зросла їхня частка в загальному виробництві?

Вона досить незначна. Нагадаю, за кордоном у нас є чотири заводи:

◾ Promet Steel у Болгарії виробляє арматуру та сортовий прокат;

◾ Ferriera Valsider в Італії має можливість виробляти гарячекатані рулони та товстолистовий прокат;

◾ Trametal в Італії, який може виробляти товстолистовий конструкційний прокат;

◾ Spartan UK у Великій Британії, який може виробляти товстолистовий прокат.

Сукупна частка цих заводів становить до 10% від загального виробництва Групи. Основні потужності все ж таки сконцентровані в Україні.

Війна вплинула на інвестиційні плани та плани розвитку окремих заводів?

Поки в Україні йде велика війна, ми не можемо інвестувати в країну великі кошти через безпекові ризики й неможливість залучення кредитного фінансування на територію, де відбуваються бойові дії. Тому обрали стратегію з підтримання основного обладнання в належному стані. У 2024-му обсяг інвестицій (CAPEX+OPEX) сягає близько $670 млн на всіх наших виробничих майданчиках: Кривий Ріг, Кам'янське, Запоріжжя і Покровськ. Виконуємо всі планові ремонтні роботи й робимо певні інвестиції, які дають нам змогу швидко стартувати з великими проєктами, як тільки це стане можливо.

Як зелена сталь в Італії вплине на модернізацію українських заводів

Останній гучний проєкт Метінвесту – це інвестиційна угода з урядом Італії про завод із виробництва зеленої сталі в Пйомбіно.

Так, наприкінці листопада Група підписала угоду з урядом Італії про будівництво нового заводу в Пйомбіно на півночі країни. Це буде завод потужністю 2,7 млн тонн сталі на рік, повністю зелена металургія. Вартість проєкту – 2,5 млрд євро (переважно кредитні кошти європейських фінансових інститутів і банків), і будувати його ми будемо в партнерстві з італійською металургійною компанією Danieli.

Пйомбіно має стати прикладом того, який вигляд матимуть наші металургійні майданчики в Запоріжжі й Кам'янському в майбутньому. Проєкт також стане поштовхом для підвищення якості нашої залізорудної сировини з Кривого Рогу.

Тобто він автоматично дасть змогу залучити інвестиції в Україну й після завершення війни. Ми вже маємо розроблену стратегію для України на $8 млрд.

Коли саме запланована її реалізація? І чи є в цьому плані модернізація і зміна технологій «Каметсталі» та «Запоріжсталі»?

Початок проєктів – як тільки настане сталий мир в Україні, щоб можна було починати дискусії з партнерами щодо реконструкції та будівництва сучасних заводів і тут.

Завершення бойових дій і підписання мирної угоди для нас буде відправним пунктом, щоб починати формувати майбутню конфігурацію Групи в Україні. Тобто, що ми робимо в першу чергу, що робимо в другу.

Зараз ми маємо проєкт із будівництва заводу в Пйомбіно. Є плани поступової модернізації ГЗК у Кривому Розі. Що стосується металургійних майданчиків, в інвестплані є досить велика кількість напрямів.

Ми розглядаємо можливість докорінної модернізації виробничого обладнання на «Каметсталі». Є різні технічні конфігурації, як перебудувати комбінат. Наприклад, смельтер, конвертер, піч і сучасні ливарно-прокатні блоки. Або це буде установка з відновлення заліза, електропіч і також ливарно-прокатний модуль.

Для «Запоріжсталі» також є багато варіантів – цілий набір опцій, що залежатиме від обсягів фінансування, яке ми зможемо залучити в Україну.

Коли може запрацювати завод у Пйомбіно?

Інвестпроєкти такого рівня розраховані щонайменше на п’ять років. За угодою з регіоном Тоскани, завод має запрацювати у 2028-му.

І хочу зауважити, що сума інвестицій у 2,5 млрд євро ляже на всіх учасників проєкту – частково ми, частково Danieli, і досить значна частина – це залучені фінансові установи Італії і ЄС.

Що по інвестиційних планах на 2025-й?

Ми готуємося розпочати у 2025 році два великі проєкти:

◾ Ремонт доменної печі №9 на «Каметсталі», ми туди вкладаємо $20 млн.

◾ Проєкт згущення хвостової пульпи на Північному ГЗК, це абсолютно нове будівництво.

Я вже казав, що в Україні ми обираємо ті проєкти, які потім нам дадуть змогу стартувати з модернізацією.

Що по CBAM

Цього року в українському металургійному словнику з’явилось нове поняття – CBAM. Можна трохи докладніше про це?

Сьогодні CBAM, обмеження на викиди вуглецю в атмосферу, для України здаються досить віддаленою перспективою. Європейський Союз поступово вводитиме додаткові мита залежно від вуглецевого навантаження на тонну виробленої продукції. Проте після 2034 року вони зроблять нас неконкурентоспроможними. Саме тому ми всі й дивимося на зелену металургію.

Скільки коштуватиме зелена модернізація комбінатів Групи?

За попередніми розрахунками, це коштуватиме нам близько $8 млрд. І справа не лише в сумі. Навіть за умови залученого фінансування це дуже масштабні проєкти, на реалізацію яких нам потрібно від семи до десяти років.

Навіть за найоптимістичнішого сценарію, що війна в Україні закінчиться у 2025 році, до 2032-2034 ми не встигнемо модернізувати все металургійне виробництво в Україні. Тому ми вже сьогодні намагаємось пояснити регуляторам ЄС, що CBAM просто закриє всю українську економіку. Має бути якась перехідна модель із планом модернізації, планом інвестицій, початком будівництва і переходом української металургії на європейські стандарти виробництва зеленої сталі.

Яку роль у цій дискусії з ЄС може зіграти українська влада?

Суто переговорну. Йдеться про лобіювання інтересів українських металургів і гірників у Європі. Я кажу не лише про Метінвест, а й про ArcelorMittal, і групу DCH (в «Інтерпайпі» ситуація краща, вони одразу побудували зелений завод). Ми потребуємо досить великої підтримки від української влади, щоб зробити цей перехід м'якшим. Щоб ми встигли це зробити й не втратити ані робочих місць, ані податкових надходжень до бюджету.

Що по фінансах

Нещодавно Група запропонувала власникам єврооблігацій викупити їх. Як розвивається ситуація?

Зараз усе іде за планом. Жодних змін, ми виконуємо всі зобов'язання.

Чи будуть ваші акціонери задоволені фінансовими підсумками 2024-го?

Давайте ми завершимо 2024 рік, тоді й подивимося на підсумки.

Що навколо Покровська

Яка ситуація в Покровську?

Ми всі бачимо ситуацію в Покровську, як змінилася лінія фронту за останні кілька місяців. Ми призупинили роботу ВПС-3 «Метінвест Покровськвугілля» в Піщаному. На інших ділянках вживаємо максимальних заходів, щоб люди взагалі не перебували на поверхні й могли працювати безпечно.

Робимо все від нас залежне, щоб Покровськ залишався українським. Цього року ми витратили на фортифікації навколо Покровська, Нью-Йорка і Добропілля вже майже 400 млн грн. Зараз і Велику Новосілку укріплюємо, риємо там протитанкові рови. Щодня на будівництві фортифікацій працює 34 одиниці нашої техніки. Від 40 до 60 наших співробітників облаштовують ВОПи, РОПи (взводні й ротні опорні пункти – The Page) та інші об’єкти.

Скажімо так: займаємося не тільки виробничими процесами, але й беремо активну участь в обороні міста.

У групи є план «Б» на випадок втрати «Метінвест Покровськвугілля»?

Звичайно, є. По-перше, на коксохімічних підприємствах ми створили запаси вугілля. Заводи не зупиняться. Звісно, потім доведеться перейти на імпорт коксівного вугілля в Україну. Потрібно буде купувати цю марку або якийсь мікс марок, щоб утримувати виробництво. Так, це вплине на нашу ефективність, але ми все одно не зупинимося й продовжимо працювати.

Питання швидше не про виробництво. На майданчиках «Метінвест Покровськвугілля» вже були прильоти із загибеллю людей. Евакуація сімей шахтарів із самого Покровська йде з серпня-вересня, шахтарі працюють вахтовим методом. Водночас офіційні соцмережі шахтоуправління сяють оптимізмом, включаючи пости про підготовку запуску нових лав на шахтах. Для чого це?

Ну давайте повісимо банер «Ми всі помремо» й нічого робити не будемо (сумно посміхається — The Page). Усі бачать мапи Deep State, читають звіти в незалежній пресі. Досить відкритих джерел, щоб зрозуміти реальну ситуацію, можливо, із затримкою на два-три дні.

Усі керівники «Метінвест Покровськвугілля» по черзі та я особисто їздимо до людей на місця. Пояснюємо їм поточну ситуацію під час живого спілкування: які є перспективи й варіанти, якщо станеться навіть найгірше, які умови ми їм пропонуємо.

Ситуація така. Ми запропонували людям евакуювати сім’ї. Це місця, куди можна приїхати, розміститися і певний час перечекати, поки чоловіки працюють. Також ми зараз будуємо в Дніпропетровській області модульне містечко для сімей наших працівників. Більшість із них просто виїхала, також із певними компенсаціями й допомогою з нашого боку, до родичів або ще кудись у села недалеко від шахтоуправління в Дніпропетровській області.

Ми перебудували автобусні маршрути так, щоб людям було комфортно. Вони живуть у Павлограді, Першотравенську (Шахтарському), і так, ми просто звідти їх возимо. Вони розуміють, що сім'ї в безпеці, і їздять працювати.

Ми людям пропонуємо: «В Запоріжжі є робочі місця, приїжджайте». Вони кажуть: «Ні, дякуємо. Ми вже в прифронтовому місті пожили. Тому ми краще або в Кам'янське, або в Кривий Ріг, або взагалі поїдемо на захід України. Може, знайдемо варіанти виїхати й працювати в Польщі на шахтах».

Водночас багато людей і повертається до Покровська зараз. Не тільки працівники шахт із сім'ями, а просто жителі Покровська. Вони поїхали, покрутилися по Україні, подивились на все, що відбувається. Гроші в них закінчилися, і вони повернулися туди, де є житло.

Що сталося з тими, хто виїхав із Маріуполя та Авдіївки?

Щодо Авдіївського коксохіму – всіх охочих працівників працевлаштували на кількох підприємствах Групи, це приблизно 24-25% штату заводу. Багато наших співробітників з Авдіївки й Маріуполя просто виїхали до інших регіонів.

600 «капсул життя» і секретне виробництво

Ми публікували багато новин про сталеві підземні командні й опорні пункти, шпиталі, макети техніки для маскування ЗСУ, фортифікації тощо. Іноді здається, що на продукцію для Сил оборони повністю працює одне з немаленьких виробництв. Це справді так?

Усе, що ми робимо для ЗСУ зараз, відбувається на благодійних засадах. Неможливо порівнювати між собою в якихось масштабах чи відсотках мільйони тонн залізорудного концентрату і 600 «бочок» (так Олександр Мироненко називає «капсули життя» – сталеві командні пункти й шпиталі – The Page), які ми вже передали на фронт. Хоча наші «бочки» – це лише один напрям.

Ми сертифікували в Міноборони протимінні трали. Це своєрідні катки, які монтуються на танк, і той розміновує поля. Намагаємося укласти контракт, але бюрократії вистачає.

Третій напрям – це антидронові сітки на військову техніку, великі металеві конструкції, що зупиняють FPV-дрони. Ми вже розробили три модифікації на «Леопарди»: на Leopard 1, Leopard 2 і Leopard 2 модернізований. Є сітки для Т-72, Т-74 та Abrams. Для колекції поки не вистачає британських Challenger, і от зараз будемо дивитися на Т-80. Виробляємо сітки й майже на всю легкоброньовану техніку: Bradley, БМП, М-113 тощо. Це все робимо безплатно.

Ще один напрям – це броньований захист на всі види техніки, від «Хамві» (HMMWV) до М-113.

На цих виробництвах постійно залучено від 300 до 400 людей. Це суто окремі майданчики за межами основного виробництва, які працюють 24/7. Про деякі речі ми й говорити не можемо через питання безпеки.

Скільки працівників Метінвесту сьогодні на фронті?

Загалом мобілізовано понад 10 000 метінвестівців. Зараз у лавах Збройних сил перебуває близько 8 000 людей. Є демобілізовані, є загиблі та поранені.