Запорізькому та Авдіївському коксохімічним заводам Олександр віддав 20 років свого життя. Працював на підприємствах Групи Метінвест водієм пасажирського автобуса, возив заводчан на зміни, доки не почалася війна, яка застала його в Авдіївці. Через постійні обстріли завод законсервували, і водієві довелося шукати нове місце роботи. Та й залишатися в рідному селищі Желанне вже було небезпечно через постійні «прильоти».
– Так сталося, що моя сім'я залишилася жити в Запоріжжі. Там після чергового переїзду дружина знайшла роботу. Якийсь час жив на дві домівки. Але тепер розумію, що такий поворот долі був тільки на краще. Принаймні, дружина й діти зараз у безпеці, а мені працевлаштуватися на новому місці допомогла компанія, – розповідає Олександр.
Після зупинки Авдіївського коксохімічного заводу водій вирішив виїхати до безпечнішого регіону. Все частіше «прилітало» не лише до Авдіївки, а й до найближчих міст. Потрібно було думати про власну безпеку, адже в сім'ї підростають двоє неповнолітніх хлопчаків, за долю яких Олександр несе відповідальність. Вибір припав на Покровськ – тут у чоловіка мешкає багато друзів, які допомогли знайти житло та підказали, де шукати роботу. Ось уже місяць як Олександр Третьяков став повноправним членом колективу автоколони № 5 Дирекції з транспорту компанії Метінвест Покровськвугілля.
– Я радий, що маю стабільну роботу. В разі війни це дуже важливо. Життя продовжується, тож потрібно працювати, робити свій внесок в економіку країни, наближати перемогу. Далеко наперед не буду загадувати, але зараз я потрібен тут. Якщо все складеться добре, мрію разом із сім'єю повернутися додому, – зазначив Олександр.