– Сергію, як наважились на такий крок і чи підтримали рідні ваше бажання піти до ЗСУ?

– Рішення приймав швидко, рідним сказав пізніше, коли пройшов медогляд. Сім’я підтримала мене, хоча й хвилюються дуже. Коли пояснював свої мотиви доньці, провів таку аналогію: уяви, що до нашої квартири вдерся нахабний сусід і заявив, що він буде з нами жити, хіба це нормально? До того ж я вважаю, що мені легше, ніж молодим хлопцям, адже я встиг пожити, створити сім’ю, виховати дитину.

– Як вдалося зберегти рідну спеціальність на війні?

– У військкоматі запитували, хто має водійське посвідчення та працює водієм, я й зізнався. Окрім того, в мене відкрита категорія для вантажних автомобілів, тому зараз керую семитонною вантажівкою. 

– Що зазвичай перевозите?

– Все, що потрібно хлопцям на фронті – від озброєння до харчів. Дуже різні вантажі були й напрямки.   

– Дали ім’я машині?

– Друзяку свого Орликом назвав.     

– Знаю, що ви ще й самі його лагодили.

– Так, стали з хлопцями автомеханіками-початківцями: спочатку відремонтували, а потім ще й красу навели – пофарбували. До речі, за допомоги керівництва МБС зібрали кошти та замінили дефектні запчастини в машинах, що брали участь у бойових діях у 2014-15 роках. Зараз ці машини знову на ходу й служать країні.

– Скільки годин проводите зараз за кермом?

– По-різному буває: коли дві години можеш поспати за добу, коли й більше відпочиваєш. Ми не беремо участь у бойових діях, працюємо на забезпечення фронту. Ніхто не жаліється з нас, треба вночі везти щось, то веземо.

– Якусь «надздібність» опанували за час війни?

– Спати й усе чути.

– А які сни на війні сняться? 

– Чогось від початку служби перестав бачити сни.

– Які зміни за собою помітили за час служби?

– Свідомо вирішив перейти на українську мову, дуже загострились почуття до близьких, роботи, країни. Почав помічати дрібниці: як цвіте вишня, співає пташка… Словом, більше почав цінувати життя.

– Потрапляли в небезпечні ситуації?

– Трохи лячно було, коли їздили до крайньої лінії оборони рідного міста, і хлопці з тероборони квапили й виганяли нас із позицій, бо в тому районі була помічена диверсійна група. А ми ще й без зброї приїхали. То мені був урок, що зброю треба завжди мати при собі.

– Яка найбільша радість була за ці місяці?  

– Сюрприз від побратимів на день народження. Хлопці десь знайшли м’яса та приготували мені святковий шашлик.

– Користуючись нагодою, передайте вітання колегам. Що хотіли б сказати їм?  

– Дуже скучив за всіма. Не хвилюйтесь, усе буде добре, все буде Україна! І для мене це не шаблонні слова. Ми з хлопцями налаштовані йти до кінця, бо за нами правда.