– Як давно ти працюєш у Метінвест Діджитал? За який напрямок відповідаєш і чим займаєшся?

– У компанії вже 2,5 роки, очолюю команду розробки й реалізації нових продуктів у межах глобальної функції Delivery. Зараз ми займаємося розробкою Digital Workplace «Метаполіс» – масштабного продукту для Групи Метінвест. Це буде єдине мультиплатформене робоче місце співробітників. У ньому інтегрований широкий набір функцій кожного конкретного співробітника компанії, виходячи з його запиту та функціональних обов'язків. З його допомогою можна буде розв’язувати свої робочі завдання швидше, простіше й ефективніше.

– Раніше, до початку війни, ти не займався жодною волонтерською діяльністю. З чого все почалося і як ти зрозумів, що треба приєднатись до волонтерства?

– Перші два тижні від початку війни я був у стані шоку та стресу. Ми їхали з сім'єю з Києва, і мене дуже пригнічувало те, що відбувається навколо. Коли перший шок пройшов, я зрозумів, що не можу залишатися осторонь, необхідно діяти та чимось допомагати. Почав цікавитися запитами про те, чого не вистачає нашим військовим і побачив, що є серйозна потреба в тепловізорах. Паралельно до мого батька звернулися хлопці з Кам'янського за допомогою в купівлі тепловізорів. Недовго думаючи, ми відкрили збір грошей серед знайомих, і після цього «затягнуло». Звісно, довелося «набити гулі» у процесі. Але коли бачиш результат, проблеми відходять на другий план.

– Розкажи докладніше про перший досвід: як робити те, чого ніколи раніше не робив, та ще й коли результат потрібен у дуже обмежений термін?

– Це найцікавіше – зробити крок у невідомість. З одного боку, потрібно було зібрати гроші на тепловізори, а з іншого – їх потрібно було ще знайти й купити. Спочатку я виклав запит про збір коштів у соцмережі, але це не дало жодних значних результатів. Тоді я просто почав робити «теплі» дзвінки своїм приятелям, знайомим та іншим людям, яким, як я відчував, небайдужа доля України. Коло пошуку суттєво розширилося. Люди дуже тепло та швидко відгукнулися, і за перші півтори доби ми зібрали 96 тис. гривень.

– Як вдалося знайти тепловізори, адже в якийсь момент волонтери скупили в Україні та Європі мало не все, що можна було скупити?

– У соцмережах знайшов інформацію, що одна компанія завезла велику кількість тепловізорів до України, тож почав шукати на них вихід. Знову ж таки, знайомі знайомих допомогли з контактами менеджера. Зв'язався з ним напряму. Взаємодія сталася просто на довірі «вранці гроші – ввечері тепловізори». Вирішивши ризикнути, я перерахував йому гроші на карту, а вже за тиждень мені привезли тепловізори, що були відправлені за призначенням нашим хлопцям. Зібраних 100 тис. грн вистачило на три тепловізори.

– Як і звідки надходять запити? І як зрозуміти, що той чи інший запит є справжнім?

– Я для себе визначив, що допомагатиму тільки тим, кого знаю особисто. Або тим, кого мені рекомендують мої знайомі. Буду відвертим, коли мені просто пишуть у соцмережах у відповідь на мої пости, я до цього ставлюся обережно. Тому обмежився свого роду колом довіри, бо хочу бути впевненим, що допомога піде точно тим людям, які цього потребують. І зібрані гроші будуть витрачені за призначенням, а передача відбудеться з рук у руки.

– Чим доводилося займатися, що шукати та з якими запитами звертаються?

– Перші запити – це переважно тепловізори, засоби захисту. На той час був дефіцит бронежилетів і шоломів, і нам вдалося привезти приблизно 20 штук обох найменувань. Потім була хвиля upgrade: просили дістати комплектування до зброї – приціли, приклади, глушники тощо. Зараз надходить більше запитів для польового життя – сонячні батареї, генератори, літній одяг. Такі волонтери, як ми, думають персонально про людину. Якщо потрібні шкарпетки – ми відправляємо шкарпетки. Або підсумок, щоб людині було зручно скидати порожні магазини. Це дуже важливо для людини на передовій, але навряд чи великі фонди готові займатися персональними постачаннями. Наразі ми виконали понад 100 запитів на 1,5 мільйона гривень.

– Як і де шукаєте всю цю продукцію?

– Дуже багато знайомих та друзів опинилися або вже жили до початку воєнних дій у Європі. Я шукаю все необхідне там. Або ці «скаути» ходять магазинами, в яких ми все скуповуємо і відправляємо в Україну всіма можливими способами. Допомагають багато. Наприклад, моя знайома з університету, яка давно живе в Англії, побачила мої пости та написала мені. Спочатку вона суттєво підтримала фінансово, а нещодавно допомогла дістати далекомір для артилеристів – дуже рідкісну й дефіцитну річ. Відправила його з Англії до Чехії, з Чехії до України, а я вже доставив на передову.

– Чи є запит, який було особливо важко знайти, яким ти пишаєшся?

– Складно було з бронежилетами, бо на той момент, коли ми їх шукали, то був дефіцит. Ми витратили цілий місяць на пошуки, купівлю та їх доставлення з Англії. Ще дуже складно діставати й підбирати військовий одяг, бо його часто просто немає. Для хлопців я збирав речі частково у Франції, Італії, Англії, Німеччині. Потім усе це консолідував у Європі та відправляв до України. Це зайняло три тижні. Насправді складно все, оскільки потребує витримки й залучення до цього процесу.

– У чому знаходиш натхнення, мотивацію?

– Наприклад, у звітах військових, яким допомагаємо. Коли вони демонструють, як застосували наш квадрокоптер, усвідомлення того, що це врятувало життя людей, дуже мотивує. Або як вони облаштували побут, заряджають рації й телефони акумуляторами, що ми передали. Іноді мотивація надходить від несподіваних людей. Наприклад, від дівчинки Кіри, яка продавала лимонад, а вторговані 2005 гривень перевела на мою карту на допомогу військовим. Як можна не зарядитися від такої енергії? Якщо дитина збирає гроші, то розумієш, що й у тебе просто нема шансу зупинитися. Потрібно зібрати себе в кулак і рухатись далі.

– Немає бажання все покинути?

– Ні, я пообіцяв собі, що допомагатиму нашим захисникам до перемоги.

– З чого розпочати людям, які теж хочуть стати волонтерами та допомагати?

– Насправді допомога потрібна зовсім поряд. Є багато людей навіть за місцем вашого проживання, які потребують підтримки на соціальному рівні. Наприклад, я знаю жінку, яка має чотирьох дітей, і вона шукає роботу, тому що їм елементарно не вистачає їжі. Ці історії – вони поряд. Зараз багато переселенців, є гуманітарні штаби, що допомагають людям, можна як мінімум піти туди й запитати, чим ви можете бути корисним. Якщо хочете допомогти матеріально – краще шукати тих, кому ви довіряєте та будете впевнені, що ваші гроші підуть за призначенням. Головне – це бажання та прагнення допомогти людям.