Розповідаємо про незвичайні професії, що існували 100 років тому на комбінаті імені Ілліча. Сьогодні їхню роботу виконують машини та механізми.
Грабарі-землекопи
За часів будівництва заводів «Нікополь» і «Російський Провіданс» землерийна техніка в Маріуполі була відсутня. І тоді важку роботу будівельних машин доводилося виконувати особливій групі робітників – грабарям-землекопам. Сильні чоловіки та їхні сім'ї з'їжджалися з довколишніх сіл у місто. Для роботи їм необхідно було мати свого коня й віз (грабарку). Землекопи викорчовували пні, рили котловани, вивозили пісок з будівельних майданчиків тощо.
Основним знаряддям праці грабарів були лом, кирка, лопата й тачка. Робочий день був світловим, за заробітну плату в середньому 60 копійок за зміну. Працювали на цій посаді цілими сім'ями – чоловіки були зайняті зрізанням ґрунту та навантаженням у грабарки, а жінки й підлітки відвозили ґрунт у район відсипки. Жили робітники в землянках, які самі собі й рили.
Козоноси та гачники
Правою рукою будівельників були підсобні робітники – гачники й козоноси. Перші переносили важкі вантажі на спині за допомогою особливого гака, другі – на дерев'яних «козах» носили цеглу, згинаючись під вагою понад 100 кг. Працювали козоноси в тандемі – один тягнув вантаж на перший поверх, інший – на другий і так далі. Ця праця була тяжка й небезпечна, чоловікам доводилося плазом дертися хитким риштуванням. Козоноси брали участь і при заміні футерування доменних печей, і на підносі вогнетривкої цегли.
Кришечники
Один з «інгредієнтів» сталі – металолом сьогодні в конвертер подається автоматично. А за часів мартенівських печей наприкінці 19-го – на початку 20-го століть завантаження цього матеріалу проходило вручну. Сектори агрегату піднімали за допомогою товстого ланцюга. Займалися цим кришечники. До речі, це була перша спеціальність Макара Мазая, доки він став основоположником змагань за високі обсяги виплавки сталі. Сипучі матеріали в піч завантажували лопатами, а важкий металевий брухт закидала спеціальна група робітників-силачів.
Верхові и колошникові
Виснажливою була праця і в доменному цеху. Дуже небезпечні роботи всередині доменної печі виконували верхові й колошникові, які нерідко труїлися чадним газом. Їхня робота полягала в наступному: людину підіймали на колошник, зв'язували канатом, блоком спускали в шахту домни. Опинившись на потрібному місці, робітнику необхідно було рівномірно розподілити руду, наближаючи її до футерування. У домну спускали лише найсильніших і найсміливіших. Нерідко використовували працю хлопчиків-підлітків, яких на робоче місце «доставляли» в бочках. Потрібні були роки, щоб вигадати пристосування у вигляді цебра, що обертається.
