Чергова толока проєкту «Дбаємо разом» пройшла в парку Перемоги.
200 кілограмів фарби пішло на добру справу – «оновлення» тренажерів, лавок та урн у парку Перемоги. Саме тут на чергову толоку «Дбаємо разом» зібралися переселенці з гарячих точок – переважно з Маріуполя, та запорізькі волонтери. Екотолоки проводить Зелений центр Метінвесту.
– Запоріжжя – місто, яке нам так допомогло! Чому б і нам не допомогти місту? – пояснює Володимир, змінний майстер основної виробничої дільниці маріупольського комбінату імені Ілліча. – Ми й раніше вибирались на подібні толоки, розвантажували гуманітарку.
– Ми обрали дві локації – Прибережну магістраль від вулиці Фортечної до Запорізької та парк Перемоги. Пофарбували всі лавки, спортмайданчик, – розказує керівник представництва громадської спілки «Зелений центр Метінвест» у Запоріжжі Олександр БАЛАБА. – Тут давно нічого не фарбувалось, тож ми взяли необхідні матеріали й зробили гарну «косметику». Зібралися приблизно 60 людей – вимушені переселенці, їхні діти, волонтери з молодіжної організації комбінату Запоріжсталь, учні ліцею № 23.
– Беремо участь у багатьох екологічних акціях, тому що цей напрямок – серед головних у нашому закладі. У нас зелений сад є, екологічно виховуємо дітей, а значить – справжніх громадян нашого суспільства, – говорить заступника директора ліцею № 23 В’ячеслав ЛЕВЧЕНКО.
Екологічно виховані діти світилися оптимізмом і були, мабуть, найяскравішою групою учасників толоки. Вони фарбували лавки та інший антураж парку. Ці життєрадісні юнаки й дівчата ще повчаться в улюбленому ліцеї. А Каріну вже цієї весни чекав випускний у маріупольській гімназії. Уже домовилися з кафе. Навіть замовили стрічки. І довго, дуже довго сперечались про колір цих стрічок. Аж раптом – ні випускного, ні кафе, ні стрічок.
– Я не змогла закінчити 11 клас у своїй маріупольській школі. Коли ми перебралися на дачу, походила два тижні в сільську школу. Там уже «ДНР» була, однак мені дали довідку про навчання українською мовою, український документ, – розказує Каріна. – Потім я подала документи до київської онлайн-школи. І атестат у мене з київської школи. Надіслали нещодавно поштою. І срібну медаль. Хотіла стати психологом. Були плани вступати у своєму місті, Дніпрі чи Києві. Багато варіантів було.
– Дуже важко виїжджали. Думали, що не приїдемо, не вийде у нас, – згадує мама Каріни Ірина, працівниця меткомбінату імені Ілліча. – Нас не пропускали, ночували в машині. Потім приєдналися до колони, що вивозила людей з Азовсталі, з Маріуполя.
– Ми намагалися самі виїхати, без цієї колони, та нас не пропустили на блокпості за Бердянськом, – додає Каріна. – Ми там благали слізно, щоб прийняли в колону ООН. ДНРівці й росіяни не дозволяли. У них аргумент був: кількість людей чітко обумовлена, хто вам взагалі сказав, що можна приєднатися до колони. А ще: ви ж не будете посеред поля фільтрацію проходити, ми вас не пустимо. Сказали також: раптом ви цю фільтрацію в підвалі самі намалювали.
– Хочемо, щоб звільнили Маріуполь, щоб ми повернулися й відбудовували своє місто, свої дитячі майданчики відновлювали, – в один голос кажуть переселенці. – Багато руйнувань на комбінаті, але Метінвест планує, коли це буде українська територія, все збудувати. Ми слідкуємо за новинами: обіцяють сучасне підприємство з урахуванням усіх екологічних норм. Ми на це сподіваємось. Дуже хочеться чимшвидше.
– Люди розуміють, у який час ми живемо, тож намагаються бути корисними, вдячними мирному місту, – зауважив керівник представництва громадської спілки «Зелений центр Метінвест» у Запоріжжі Олександр БАЛАБА.
Ще одна з таких вдячних – Анна, електрослюсар з контрольно-вимірювальних приладів комбінату імені Ілліча в Маріуполі. Зараз живе на квартирі в Запоріжжі.
– Ходимо з сином, допомагаємо. На толоці не вперше – ми і в дитячому таборі наводили лад, і в «Дубовому гаю» фарбували, – розповідає Анна. – Нам пощастило, змогли вирватися з Маріуполя раніше. 24 лютого я була з нічної зміни. З 24 числа почали обстрілювати. Потім обстріли посилювались, ставали різноманітними, так би мовити. Зараз там ні газу, ні води. А світло – одна лампочка може горіти і все. Електроплитку не ввімкнеш. Місто мертве. У нашій квартирі вікна разом із рамами повилітали, а що всередині – невідомо. Сам будинок пошкоджений, стіни.
У Юлії в Гуляйполі хата ціла, але жити в місті, яке щодня під обстрілами, неможливо. У Запоріжжі Юлія винаймає житло, на толоку «Дбаємо разом» прийшла від батьків учнів 23-го ліцею. Її донька Аня зараз у таборі, а вчитиметься, як і багато дітей переселенців, у цьому ліцеї.
– У ліцеї три приміщення, зараз приблизно 1100 учнів і ще зо два класи могли б мати, – розповідає заступник директора ліцею № 23 В’ячеслав ЛЕВЧЕНКО. – Ми маємо третій корпус, без нього було б важко.
Після плідної праці на свіжому повітрі учасників толоки чекала приємна несподіванка – open-air party від чарівних дівчат з рок-гурту Фranko’ Катерини і Тетяни Стаценко.
– Ми зіграли чотири програми «Затишок у тривожний час» для тих, хто робить добрі справи, – поділилася лідерка гурту Катерина СТАЦЕНКО. – На один із концертів прийшов представник організаторів толоки. Він нас і покликав зіграти для волонтерів та переселенців.
А після затишного концерту кожен учасник волонтерської акції отримав солодкий сюрприз – коробочку з комплектом шоколадок.
Як повідомив менеджер проєктів «Зеленого Центру Метінвест Запоріжжя» Ярослав Грошев, у планах – оновлення всіх парків міста. Тож і надалі люди будуть зустрічатися, спілкуватись та отримувати підтримку громади.
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
