Волонтерство 28.06.2022 Читати 4 хв

«У нас працює команда: возимо на передову те, в чому є потреба у наших захисників»

Єдність і готовність надати підтримку допомогли нашій країні вистояти з початку війни та допомагають зараз у нашій спільній боротьбі. Українці сформували справжній волонтерський фронт, на якому невпинно йде збір найнеобхіднішого для військових і тероборони, а також для вимушених переселенців. Надають допомогу як підприємства й компанії, так і звичайні люди, котрі мають чуйне серце та щире бажання бути корисними.

Андрій Безцінний вже приблизно 25 років працює в ремонтно-механічному цеху Каметсталі. Свій шлях до волонтерства він розпочав з підтримки біженців, які приїжджали зі сходу, а з часом, об’єднавши навколо себе однодумців, почав допомагати військовим, здійснюючи рейси на передову. «Взагалі, у мене характер такий: у будь-якій ситуації ставлю собі питання – що я можу зробити? Якщо можу бути корисним, то обов'язково це зроблю», – саме з цієї фрази й почалася розмова з волонтером.

Андрій БЕЗЦІННИЙ 

– Андрію, як ви дізнаєтеся, що саме найбільш необхідно військовим?

– У кожному підрозділі – свої потреби. У когось із продуктами все добре, але є інші питання. Десь із продуктами важко, при цьому зі спорядженням, обладнанням – порядок. Якось ми їздили до одного підрозділу, так у бійців не було елементарного – питної води. Ось ми їм просто завантажували паки з водою та привозили. Ситуації є різні. Тому напередодні поїздки обов’язково списуємося, телефонуємо, питаємо, що привезти. І починаємо збір.

– Ви кажете «ми». Тобто ваш поклик серця підхопили інші люди. Хто вони?

– У нас працює команда. Сам би я мало що зміг зробити. Ми – це група однодумців. Мої друзі, знайомі. Вони були завжди поряд. І коли я почав займатися волонтерством, теж долучилися. Підтримує мене і дуже допомагає моя дружина Наталія. Вона встигає і дітей доглядати (їх у нас троє), а також їздить на закупівлю продуктів, коли я планую чергову поїздку. Також двічі на тиждень вона з іншими небайдужими займається видачею продуктових наборів біженцям.

– Кому ще вдалося допомогти?

– Коли була складна ситуація в Харкові, ми почали їздити туди, возити гуманітарну допомогу. Збирали її всі небайдужі: хтось приносив речі, хтось продукти, дехто перераховував гроші. Ми закупали найнеобхідніше, вантажили в мою машину, знаходили людину, яка могла заправити авто, та возили допомогу харків’янам. Багато спілкувалися з людьми, вивозили з-під обстрілів. А в самих навіть у голові не вкладалося, як можна було виживати за таких умов. Розповім реальну історію: люди три тижні жили в підвалі. Це район Салтівки в Харкові. Були відключені всі комунікації. Не було ні газу, ні світла – жодних умов. Люди вивчили графік обстрілів. У них була можливість лише на 20 хвилин вибігти, поки ворог перезаряджає зброю, щось узяти й швиденько повернутися. Тож нам повідомили, що зранку, тільки з 6-ї до 8-ї люди могли дістатися більш безпечного місця, щоб ми їх забрали. Все вдалося. Також допомагали виїхати жителям із заблокованого Маріуполя.

– Такі поїздки – це завжди ризик. Як можна його зменшити?

– По-перше, треба бути на зв’язку з місцевими, щоб володіти реальною ситуацією. По-друге, мати захисну амуніцію про всяк випадок. До речі, бронежилет і шолом мені надав Метінвест. Дякую всім, хто про мене потурбувався!

Щоб допомагати іншим, необхідно мати бажання та сміливість. І, звісно, підтримку рідних та друзів. У нашого героя все це є. Тому він продовжує свою благородну місію, наближаючи нашу спільну перемогу.

Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.