Змінний інженер-електронік управління автоматизації Каметсталі Юрій Поліщук демобілізувався на початку 2024 року – за віком. Тож за найпростішою арифметикою у 2022-му мав усі підстави уникнути мобілізації і міг залишатися у глибокому тилу. Міг і… не міг, бо це був час випробувань, коли треба було захистити все те, за що роками боровся, що відстоював на Майдані під час Революції Гідності.

Про те, які аргументи і доводи знаходив, починаючи з 25 лютого 2022 року, щоб потрапити до ЗСУ, Юрій Леонідович сьогодні згадує навіть з деяким гумором, однак вже на початку квітня, після місяця служби в ТРО, взводний командир, старший лейтенант Поліщук у складі 99-го батальйону 108-ї бригади виїхав на бойові позиції. Цей батальйон називають кам’янським, бо абсолютна більшість бійців в його складі були саме з Кам'янського, зокрема багато каметсталівців.

У липні Юрій ПОЛІЩУК прийняв свої перші бої на Донецькому напрямку.

– Це був справжній вогняний артилерійський та мінометний вихор. І хлопці, яких втратили... Це були справді геройські хлопці – з Дніпра, з усього Кам’янського району, з нашого міста. Билися за кожен клаптик української землі, прикривали собою побратимів, віддавали своє життя, рятуючи поранених. Їх треба пам’ятати завжди, вони справжні герої…

Юрій також отримав поранення і контузію, про це нагадує медаль за кров, пролиту в боях за Україну. Повернувся після лікування у частину, далі разом із побратимами виконував бойові завдання з утримання лінії фронту на визначеному напрямку. Були й зіткнення з ДРГ, і жорстокі обстріли – ворог щодня доводив свою підступність і цілковите нехтування будь-якими міжнародними і гуманітарними законами.

– Не люблю високих слів, я просто робив те, у що вірив. Більшу частину свого життя я відстоюю право кожного з нас бути справжніми українцями – впевненими людьми на своїй землі. За це і за наш європейський вибір я пішов на Майдан у 2013-му. Повномасштабне вторгнення для мене лише підтвердило усю підступність «русского міра», я знав, кого від нього захищаю – усіх, кого люблю, свою чудову сім’ю, свого маленького онука, який народився саме у той час – два з половиною роки тому.

Юрій Поліщук розповідає, що серед «оберегів», які, він впевнений, захищали його у бойовому житті, – непохитна любов родини, вірні друзі і… бронежилет від Метінвесту, який усі два роки був бійцю надійним сталевим щитом і згадкою про підприємство, де його чекали і звідки підтримували його самого і його родину – і теплим речами, і гуманітарною допомогою, і дбайливим добрим словом від колег. 

– Як недавній боєць ЗСУ я з повагою ставлюся до політики Метінвесту щодо підтримки армії і військових. Підземні сталеві укриття і шпиталі, амуніція, та навіть ті ж самі пічки для обігріву і багато іншого – це все необхідно захисникам, це великий внесок у наш спротив ворогу. 

Після демобілізації і недовгого періоду реабілітаційного відпочинку Юрій Поліщук повернувся в управління автоматизації Каметсталі. І з перших кроків відчув, як щиро чекали його колеги, як потрібні підрозділу і підприємству його знання, досвід, навички і вмілі руки. Довіра і підтримка колег і керівництва допомогли ветерану якнайшвидше адаптуватися до мирної праці. 

– Мій життєвий досвід і любов до спорту допомогли мені зберегти мою фізичну і психологічну стабільність в умовах війни, попри усі тяжкі обставини. Та я бачив усілякі випадки і розумію, з якими труднощами стикаються люди з бойовим досвідом після повернення до цивільного життя. І ветеранська спільнота, яка формується зараз на Каметсталі і взагалі в Метінвесті, – дуже слушна справа. Ветерани можуть зрозуміти одне одного як ніхто, допомогти, порадити, підтримати. А коли до цього приєднується ще й системна міцна підтримка з боку компанії та підприємства – можливостей стає набагато більше. Люди із досвідом війни вразливі до самотності. І підтримка з боку Метінвесту – це найважливіший для кожного ветерана меседж: ви потрібні, ви не самотні зі своїми проблемами, ми завжди поруч і готові допомогти у вирішенні будь-яких питань.