Волонтерство 24.08.2022 Читати 7 хв

Одних років з незалежністю України. Вероніка Жук – волонтерка з Інгулецького ГЗК

Коли 31 рік тому в Україні проголошували незалежність України, атмосфера в суспільстві була наповнена потужною енергетикою гідності і свободи. Українці були сповнені надій, мріяли про щасливе життя у вільній країні, будували плани, створювали родини і народжували дітей. Закономірно, що діти сучасної суверенної України увібрали в себе основні риси часу, в який з’явились на світ. Знайомтеся – Вероніка Жук – волонтерка і ровесниця незалежності України.

Вероніка Жук

Інгульчанка Вероніка Жук, відколи себе пам’ятає, з особливою любов’ю ставиться до святкування Дня Незалежності України. Для неї це щемні дитячі спогади, коли йдеш до місцевого парку на виставку квітів у віночку, тримаючи за руки ошатно вбраних маму і тата. А там ще й веселий ярмарок, пісні та друзі. Потім дорослішаєш, однак незмінними залишаються традиції святкувати разом із близькими та приятелями. Цього  ж року святкування у Інгулецькому парку довелося відкласти до перемоги.

Хоча взимку вже було тривожно, у Вероніки та її друзів з молодіжної організації Інгулецького ГЗК було багато клопотів. Бо ж не так давно провели новорічні свята для вихованців спецшколи «Перлина» та дітей атовців та активно готувалися до жіночого свята. Аж тут страшна звістка про повномасштабний напад росії.

– Я одразу прийняла для себе рішення, що нікуди їхати з міста не буду. Бо не розуміла куди і навіщо? У мене ж тут родина, коханий служить. Хто їх підтримає? Я знала, що набагато більше зможу зробити для країни саме тут,  розповідає Вероніка.

Активний гурт молодіжки ІнГЗК пішов волонтерити. На житломасиві Інгулець цей рух досяг великого масштабу. До нього доєднувалися усі, хто прагнув бути потрібним. Тут і зараз діє один з найбільших у Кривому Розі центрів збору гуманітарної допомоги. Спочатку важливо було сплести якомога більше маскувальних сіток для воїнів та техніки, щоб зробити їх невидимими для ворога. Перепробували різні способи, дослухалися до побажань військових і, зрештою, навчилися робити відмінний «захист».

На своєму робочому місці – дробильній фабриці Інгулецького ГЗК, Вероніка також відповідає за якість продукції. Вона працює машиністом конвеєра і має четвертий розряд. Нині підприємство тимчасово призупинило роботу і у дівчини з’явилося більше часу для волонтерства.

«Якою б я хотіла бачити Україну у майбутньому? Такою, якою я знала її усе життя. У цій країні головне – душа. Вона усюди: у гостинності карпатських господарів і доброму гуморі засмаглих одеситів, у жовто-блакитних краєвидах і промислових пейзажах. Я лише мрію, щоб скоріше настав мир і всі, хто тепер не вдома, повернулися живими. От тоді б ми відсвяткували одразу усі свята, які відкладали до перемоги!»,  мріє Вероніка Жук.

Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.