Апаратник вуглезбагачення основного виробництва Інна Шумська працює на ЗФ «Свято-Варваринська» 11 років. Разом із підприємством вона пройшла всі етапи становлення й розвитку. За багаторічну працю та відданість рідному підприємству до Дня шахтаря Інну Олександрівну нагородили знаком «Шахтарська слава» II ступеня.

– Інно Олександрівно, як розпочинався ваш трудовий шлях?

– Після школи я вступила до Донецького індустріального технікуму, де здобула спеціальність технолога збагачення корисних копалин. Оскільки мешкаю в Гродівці, то й роботу шукала ближче. Свій перший професійний досвід здобула на шахті імені Димитрова. Там було своє встановлення збагачення, де я пропрацювала апаратником приблизно шість років.

– А чому вирішили перейти на «Свято-Варваринську»?

– Це було нове молоде підприємство, збудоване з нуля. Його масштаби та перспективи вражали. Мені захотілося змінити своє життя, спробувати себе в новій справі. З того часу минуло багато років, але я ні краплі не шкодую про своє рішення.

– Чим вас приваблює робота апаратника вуглезбагачення?

– Мене завжди тягло до вугілля. Процес збагачення – це справжнє чаклунство. Мені подобається спостерігати, як із рядового вугілля можна зробити корисний продукт. На фабриці я обслуговую більш як два десятки одиниць обладнання. Це вимагає підвищеної уваги й посиленого контролю. Що стосується складності, то можу відповісти так: коли знаєш і любиш свою справу, вона приносить задоволення.

– Як змінилася ваша робота з початком війни?

– За великим рахунком, моя робота не змінилася. Фабрика не переривала робочого процесу. Колектив збагачує вугілля в колишньому ритмі. Звісно, війна позначається на виробництві, але для мене зараз найголовніше – стабільність. Зарплату виплачують вчасно, надають підтримку у вигляді гуманітарної допомоги. Безперечно, є тривожність через ситуацію в регіоні, її нікуди не дінеш. Але я намагаюся поринути в роботу й не думати про погане.

– Ви згадали, що мешкаєте у Гродівці. Це селище знаходиться близько від лінії фронту. І все ж таки ви вирішили підтримати фабрику й не поїхали в евакуацію. Чому?

– Вважаю, що моє місце тут. Як би не було важко, треба працювати. Донька з онучкою виїхали, зять служить. За них я спокійна та можу всі сили віддавати роботі.

– Як відпочиваєте після трудових буднів?

– Я живу у приватному будинку, є присадибна ділянка й город. У вільну хвилину люблю возитися з рослинами. Навесні висадила багато розсади, посадила картоплю. Зараз збираю врожай, тож запаси на зиму є. Робота на землі – це для мене своєрідний релакс. У такі хвилини я забуваю про війну.

– Про що мрієте?

– Як і всі, мрію про те, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Щоліта я їздила на море. Цього року не вийшло. Тому після війни обов'язково поїду на море й відпочину.

Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.