Наші російські колеги, а вчора ще друзі й брати – ті, з ким зовсім нещодавно ми разом сиділи за шкільними партами, гризли граніт науки в аудиторіях вишів, стояли поряд біля металургійних печей і видобували з надр руду – послухайте правду про те, що ще вчора здавалося неможливим. Ця правда пролунає від нас, ваших українських колег.
Ось уже майже тиждень просторами України, несучи горе та смерть, намагаються прорватися колони багатотонних броньованих чудовиськ, із неба на українські міста падають тисячі бомб, ведеться обстріл ракетами й артилерією всіх мастей та калібрів. Гинуть українські хлопці, військовослужбовці та бійці територіальної оборони, й що найстрашніше – під вогнем щодня, годину та хвилину знаходять смерть наші діти, жінки й люди похилого віку. Без даху над головою залишаються тисячі сімей, що від'їжджають із міст і сіл України. Це повноцінна війна, яку, щоб приховати її реальні масштаби в Росії, ваша влада брехливо називає «спеціальною операцією».
А й Гітлер, починаючи 22 червня 1941 року агресію проти наших народів, у своєму зверненні теж постарався уникнути слова «війна», а говорив тільки про операцію з відбиття радянської загрози. Сьогодні, через 75 років, вам це нічого не нагадує, російські колеги?
Так, на нас котиться броня, виплавлена трудовими руками металургів Магнітки й Сєвєрсталі, вироблена з російської руди, яку ви самі ж видобули. По нас стріляє кольоровий метал Норильська та Красноярська, з вашого металу зроблені ракети й літаки, що вбивають наш народ. І що ще страшніше – за штурвалами літаків і важелями танків сидять ваші діти – хлопчаки, багатьом із яких ледве виповнилося 19-20 років.
Металургійна столиця України – прикордонне місто Маріуполь, яке останніми роками було найквітучішим на Донбасі – сьогодні у вогні. Житлові квартали рівняють із землею, страждають та гинуть мирні люди. Російська армія обстрілює його з усіх боків, потрапляючи в житлові й цивільні об'єкти, спрямовуючи свої ракети до центру міста. Три школи вже розбомбили.
Ви погоджуєтеся з цим? Ви підтримуєте режим, який посилає ваших людей на вірну смерть і вбиває наших дітей? Якщо ні, то чому ви мовчите? В усі часи шахтарі й металурги першими твердо говорили своє НІ політичним авантюристам, які зарвалися, які сьогодні посилають ваших синів в Україну як гарматне м'ясо. Кремлівські вожді та генерали з великими зірками на погонах приховують від вас правду про втрати: вже понад 6 000 таких росіян знайшли свою смерть на нашій землі, а кілька сотень опинилися в полоні, не кращому місці для початку життя цих молодиків. Від вас приховують величезні втрати бойової техніки. І це лише початок!
Ви повинні зрозуміти: сьогодні вбивають не лише Україну та українців, але вбивають і вас, ваших дітей, позбавляючи їх майбутнього на багато років уперед, вбивають саму Росію та всю її економіку. Про це говорять численні звернення до влади сотень тисяч російських лікарів, учителів, науковців, письменників, митців. А де ваші голоси, творці руди та металу? Мовчати про ці злочини означає взяти й на себе частину відповідальності за геноцид наших народів, що відбувається зараз.
Це вже починають розуміти навіть власники ваших підприємств. Розуміти й нарікати, адже їм є що втрачати – і не лише в Росії, а й в Україні, де вони мають чимало власності, насамперед у гірничо-металургійній галузі. У них уже немає можливості вилетіти кудись на власному літаку (небо закрите для польотів росіян) або покататися на своїй шикарній яхті Середземним морем (порти для них теж закриті). Та й палаци та вілли в Лондоні й Монако, рахунки у Швейцарських банках під загрозою конфіскації. Але постраждають не тільки вони: серйозні санкції, які приймаються нашими західними союзниками, вже позначаються на добробуті простих людей – вашому добробуті. І ви це відчуваєте краще за нас на власному гаманці й холодильнику, які не наповнить пропаганда з телевізора. Росія вже опинилася в повній ізоляції практично від усього цивілізованого світу. Але якщо про це починає говорити верхівка – то ще раз спитаємо: де ж ви, чиїми руками забезпечується розвиток економіки Росії? Адже частка російської руди та металу дуже велика в національному доході РФ, і з думкою галузі, вимогами трудових колективів металургів та гірників завжди рахувалися на всіх владних рівнях країни.
Пам’ятайте, війна завжди повертається туди, звідки вона прийшла. На жаль, уроки історії, зокрема історії нещодавньої, погано вивчили в Кремлі. І безславний кінець Гітлера, який прийшов три чверті століття тому на українську та російську землю, також їх нічого, як виявилося, не навчив.
Якщо вам дороге життя дітей і близьких, як воно дороге нам, якщо ви нарешті перестаєте вірити безсовісній брехні продажних пропагандистів, якщо вас обурюють, жахають і розлючують численні й безглузді смерті громадян Росії та України – не мовчіть! Є багато способів це висловити й вимагати негайного припинення так званої «спеціальної операції», а по суті – повномасштабної війни в Європі, котра легко може перерости в ядерну, після якої не залишиться нікого та нічого. У ваших руках можливість покінчити з цим, сказавши своє гучне НІ ВІЙНІ!
Ваші колеги – металурги й гірники України.
Сьогодні в нас іде 7-й день війни.
