Північний комбінат став новою сторінкою трудової та мистецької біографії азовстальця, художника Олександра Малаховського.
Понад 20 років віддав Азовсталі маріуполець Олександр Малаховський. У свій час пішов шляхами батьків-металургів. Працював провідним інженером з автоматизації, а на дозвіллі відтворював індустріальне життя міста у своїх творчих роботах.
Війна докорінно змінила звичний ритм життя. Звістка про напад російської армії, як і для інших українців, стала для Олександра жахливою несподіванкою. З першого дня цех, де він працював, готували до консервації. Спеціалісти з автоматизації архівували програмне забезпечення, фіксували на серверах робочу й технічну документацію, переписували всю інформацію на накопичувачі. А вже з 25 лютого Олександр продовжив роботу вдома, у віддаленому режимі.
Ні картин, ні заводу
Олександр Малаховський
У Маріуполі вже на повну точилися бойові дії: вороги накривали околиці міста «Градами» та «Смерчами», наносили авіаудари. Численні пожежі й руйнування, перші жертви серед мирного населення.
– До центру міста, де ми жили, перші дні ще не діставали, – згадує Олександр МАЛАХОВСЬКИЙ, – тому всі думали, що це ненадовго й ось-ось припиниться. Але через день усе місто вже було оточене. Віддалено з дому намагався ще якийсь час працювати – контролював деякі процеси, спостерігав за роботою обладнання. Потім зник зв’язок. Один за одним пропали світло, вода, газ...
Коли фронт підійшов впритул до центру міста, чоловік вирішив перебратися в художню майстерню цокольного поверху.
– Я член Національної спілки художників України та голова громадської організації «Ліга вільних художників ARS ALTERA», – пояснює Олександр. – І в нас був свій виставковий простір у торговому центрі, де приблизно 30 художників Маріуполя демонстрували свої роботи. На жаль, у перші ж дні війни полотна згоріли разом із центром. Дуже шкода картини. Вони – як діти для кожного художника. Сенс життя. Кожна з них – згадка про людей, певні події, пов’язані з виробництвом. Все ж таки 23 роки віддав Азовсталі...
Батьки Олександра Малаховського все життя пропрацювали на комбінаті, тож його творча душа з малих літ живилася естетикою індустріального життя. Писав заводські конструктиви, велетенські печі й машини, скрубери, трубопроводи. Виробництво не відпускало й після роботи – з’являлися портрети азовстальців, мешканців міста Марії.
– Немає вже ні картин, ні заводу, – згасли вогники в очах співрозмовника. – Скільки років комбінат був натхненням у моїй мистецькій діяльності!.. Знаєте, не так шкода квартири, машини, як тих картин…
Між життям та смертю
Півтора місяця Олександр тримався, попри всі жахіття «руського міру». Квартиру змінив на майстерню, а коли в ній від вибухів повилітали вікна та двері, перебрався з друзями в підвал.
– Ми добре бачили лінію просування бойових дій з Азовсталі, – розповідає чоловік. – День за днем хвиля вуличних танкових боїв планомірно наближалася до наших будинків. Поступово випалювалися вулиці центральних районів міста в бік порту. Рашистські обстріли не припинялися. Вулиці виглядали десь так: покинуті підбиті танки, понівечені будинки, скрізь уламки снарядів і трупи військових та цивільних… Спостерігаючи все це, доводилося якось пересуватися, щоб набрати води. За будинком стоять танки, а ми попригинаємося й біжимо, бо треба ж. Кожний день – буквально виживання, межа між життям та смертю.
На новому місці
Вибиралися з маріупольського пекла в бік так званої ДНР. Там хоча й було все зруйновано, але більш-менш спокійно. Щодня автобуси вивозили цивільних в інші міста. Пропозиції були різні – в Росію, до Криму і навіть в Європу. Олександр вирішив їхати до Бердянська, а звідти вже вибиратися далі.
– Нам допомагали працівники Метінвесту з Запоріжжя. На власному транспорті вони вивозили людей організованими колонами з окупованого Бердянська. Власне, як би не вони, то я б у вільну Україну не потрапив. Всюди нас забезпечували їжею, одягом, взуттям, ночівлею, – зі вдячністю розповідає Олександр МАЛАХОВСЬКИЙ.
Роботу знайшов на сайті компанії: були вакансії на підприємствах Запоріжжя та Кривого Рогу. Олександр обрав Північний ГЗК, роботу за спеціальністю.
– Мене дуже добре прийняли, виділили місце в класному гуртожитку. Вода, душ, плита для приготування їжі – все є. Допомогли з одягом та продуктами. Згодом знайшов собі житло, тож скоро переїду в орендовану квартиру, – говорить колишній азовсталець.
Задоволений фахівець і новим колективом. Звісно, специфіка роботи на різних комбінатах своя, тож нові колеги допомагають освоїти нюанси процесів гірницького виробництва. Поки обсяги виробництва знижені, якраз є час розібратися й опанувати всі тонкощі.
З чистого аркуша
Олександр Малаховський уже познайомився з головою спілки художників Кривбасу Леонідом Давиденком. Запрошують до себе маріупольця.
– Далекувато, звісно, – дивується довжині Кривого Рогу чоловік, – але заїжджаю на чай. Мені зазвичай щастить на хороших людей. А поки у вільну годину писатиму те, що запланував на цей рік, – це здебільшого портрети.
Нових тем, пов’язаних з війною, митець поки вирішив не торкатися: треба час, щоб відійти від жахів, усвідомити реальність. Так радить і його артдиректор, художник міжнародного рівня.
– Війна ще триває. Понад усе боюся за рідних – вони знаходяться в різних частинах Маріуполя: мама – в одній, брат з родиною – в іншій. Зв’язку з ними немає, – стурбовано каже художник.
У планах Олександра – почати в Кривому Розі все з чистого аркуша. Місто одразу сподобалося своєю особливою промисловою красою – є потенціал для творчого вираження митця, є сюжети, що надихають, і люди гірничої справи.
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
