До повномасштабної війни Андрій, як і його батько, працював на Запоріжсталі в цеху холодної прокатки. А у 2022 році добровольцем став на захист країни.

Свій кар’єрний шлях Андрій почав в 2004 році. Працював на різних посадах – укладальником-пакувальником, оператором поста керування, різальником холодного металу. А останні майже п’ять років – у відділі холодного прокату технічного управління комбінату на посаді інженера-технолога. 

– Андрій ніколи не боявся спробувати себе в чомусь новому. Він завжди брав участь у науково-технічних конференціях, навчаннях, проходив стажування на різні посади, нерідко виконував обов’язки змінного майстра відділення обробки холодного металу, – розповідає колега та подруга Андрія, інженер-технолог Запоріжсталі Інна ДЄЄВА. 

Від початку повномасштабної війни Андрій евакуював родину в інший регіон України. А сам, тим часом, пішов до військкомату. Вже з 14 березня 2022 року став на захист нашої Батьківщини. Останнім часом служив командиром гранатометного взводу роти вогневої підтримки 15 бригади НГУ «КАРА-ДАГ». 

Андрій завжди був ініціативним, тому, коли йому запропонували стати офіцером, одразу погодився. Почав навчання, отримав звання лейтенанта. Для своїх хлопців він став справжнім лідером, який вмів не просто віддавати накази, а завжди був поруч, пліч-о-пліч виконував складні бойові завдання.

– Він дуже любив спорт, і навіть на позиціях намагався знайти можливість потренуватися, – з посмішкою, та водночас із великим сумом, згадує Інна.

Його життя обірвалося 30 грудня 2024 року на вогневій позиції внаслідок обстрілу артилерією поблизу с. Петропавлівка Волноваського району Донецької області. 

– Андрій завжди був позитивний та енергійний, любив всіх збирати біля себе: сім’ю і друзів, колектив. Встигав приділити увагу кожному зі свого оточення, привітати з днем народження або значною подією, навіть під час служби. А ще він дуже любив квіти, якими засадив усе біля будинку та на роботі, і тварин. В останній свій приїзд додому Андрій подарував своїй донці кішку, яку забрав з нульових позицій. Нового члена сім’ї назвали Меліса, – додає Інна. – Усі ми –  друзі, колеги, родина – сумуємо та з теплом згадуємо Андрія. Він назавжди залишиться для нас мужнім та сміливим героєм!.

На прощання з захисником прийшли десятки його колег і друзів. Батько Андрія, Олександр Анатолійович, каже, відчув відраду та полегшення, коли побачив так багато людей поряд у цей час.

– Я дуже боявся повернутися і побачити, що ми самі. Але за мною було стільки народу, що ступити не було де. Тоді я подумав: «Значить мого синочка пам’ятають, значить гарно ми його виховали», – каже Олександр Анатолійович.