На криворізькі підприємства Метінвесту продовжують повертатися ветерани російсько-української війни, один з них - співробітник Центрального ГЗК Валерій Кропова. Валерій – приклад для наслідування, чемпіон ветеранських змагань та відповідальний фахівець ремонтно-експлуатаційного цеху. Ветеран розповів про своє поранення, повернення на комбінат, протезування і розписані відтепер на місяці вперед спортивні вікенди.
Той самий день
Валерію 52, і ще донедавна він був частиною славетної 17-ї окремої танкової Криворізької бригади ім. Костянтина Пестушка. У 2014-2015 роках воював у гарячих точках першої фази війни, зокрема виходив із Дебальцівського котла.
Згодом ветеран повернувся до цивільного життя, до роботи на Центральному ГЗК, на який прийшов у 2005-му і де за роки став визнаним профі – машиністом бурового верстата. Але за пару років Валерій Кропова знову пішов на службу.
– Моя військова спеціальність – інженер-сапер, я офіцер. І 2017-го підписав контракт на п’ять років, а прослужив, так вийшло, цілих сім. До початку повномасштабки служив на посаді заступника командира підрозділу, опікувався солдатами-строковиками. А далі 2022-й… Якраз в кінці нього мав скінчитися мій контракт, проте війна тривала. Від її початку воював і на запорізькому, і на херсонському напрямках, і на Донеччині. Там, під Бахмутом, два роки тому я і втратив ногу, - розповідає ветеран.
Встати на ноги
Тривале лікування Валерій проходив у Луцькій обласній лікарні. Кілька операцій, реабілітація, відновлення...
– Із першого ж дня, як втратив свою праву кінцівку, я знав, що стану на ноги. Тобто на протез. Я хотів цього і прагнув зробити це якомога швидше, хоча мене попереджали, що може скластися по-всякому, багато залежить від організму. Але на цій війні я бачив стільки дива, що давно переконався: статись може все, навіть неможливе, - згадує Валерій.
Дослухавшись порад медиків, протезуватись чоловік вирішив ближче до дому, в Кривому Розі, оскільки процес протезування передбачає багато спостережень, підгонів, підкручень, налаштувань і замін. Тим більше, що протезний медзаклад розташовувався на вулиці, де він мешкає.

Про «13» і диво-плавання
У біографії ветерана є одне доленосне число: контракт підписав 13-го, звільнений із лав ЗСУ 13 грудня, протез отримав 13 червня. І вже скоро почав ходити з двома паличками.
– Як сказали фахівці, це дуже швидко. А я просто виконував мудру пораду луцького доктора: «Хочете швидше ходити – плавайте!» Плавати я люблю, умію, дитинство – біля річки, не вилазив звідти. Ще до отримання протезу долучився до міської команди «Нескорені», яку складають ветерані війни з пораненнями і яку підтримує мерія міста. Тут не тільки плавання, а й стрільба, теніс. Спочатку, звісно, трохи побоювався: що я на одній нозі зможу? Але мене переконали, сказали спробувати і я почав. Коли вчергове приїхав до протезиста на обстеження, почув несподіване: віддайте одну паличку. Я побоювався, сперечався, але віддав і наступного дня вже був з однією. Упевнився: всі страхи – в голові й саме з ними найважче боротися.
Зараз Валерій вже й не помічає протеза, особливо в змагальному запалі на спортмайданчиках різних міст, коли виконує чергову подачу в настільному тенісі чи опановує прийом м’яча у волейболі сидячи. Енергійний, цілеспрямований, волелюбний, з почуттям гумору, він для багатьох є прикладом для наслідування. Бере участь у Іграх Нескорених, Іграх ветеранів, ТитаниUA, криворізьких Family Games тощо. На початку минулого року Валерій разом із іншими військовослужбовцями 17-ї бригади представляв Україну на United States Air Force Trials. Ці змагання традиційно проводяться серед військовослужбовців та ветеранів ВПС США. Наш герой переміг у відбіркових змаганнях у плаванні на спині (1 місце на дистанції 50 м) і волейболі (2 місце).


Мотиваційне коло
Після повернення на Центральний ГЗК про продовження кар’єри машиніста бурового верстата через поранення вже не йшлося. Натомість у відділі кадрів Валерію Кропові запропонували кілька варіантів посад, зокрема й диспетчерські. Він обрав надомну працю у складі ремонтно-експлуатаційного цеху. Нині живе роботою, тренуваннями і родиною. Кохана усіляко підтримує чоловіка і не дає послаблень, адже вважає його абсолютно повноцінною людиною.
Сьогодні у здобутку ветерана чимало відзнак і нагород – військових, спортивних, волонтерських. Тільки за останній рік – 24 медалі у спортивних змаганнях і сім кубків. Ще він повний кавалер відзнаки «За заслуги перед містом», має всі ступені. Щодо нагород, Валерій не вважає всі їх цілком своїми.
– За кожною військовою нагородою – долі побратимів, які оточували мене тоді, чийсь геройський вчинок чи загибель. За спортивною – зусилля команди і тих, хто мене надихає. А сталося те, що мало статися. Я філософськи міркую про життя і вважаю безглуздим жалкувати про щось. І коли чую від оточуючих: «У вас стільки життя, стільки ентузіазму, запалу», я переконуюсь, що на правильному шляху.