У Запоріжжі волонтери молодіжної організації Метінвесту влаштували сімейне свято для вимушених переселенців із Маріуполя.
«Вгадай мелодію», ігри твіст та еліас, малюнки на асфальті, лабіринт із канатів, спортивна зона – такі родинні розваги організувала молодіжна організація комбінату Запоріжсталь Групи Метінвест для вимушених переселенців з дітьми з Маріуполя. За проходження квесту сім’ї отримували фішки та обмінювали їх на предмети, що сподобалися, на ярмарку призів.
– Ми влаштували сімейне свято за підтримки адміністрації комбінату, – розповів керівник молодіжної організації Запоріжсталі Анатолій ШИРМА. – У нас багато вимушених переселенців із Маріуполя. Компанія Метінвест багато їм допомагає. Зокрема, дає прихисток, гуманітарну допомогу та працевлаштовує. І наша молодіжна організація не стоїть осторонь. Проводимо різні заходи, сьогодні – один із них. На сімейне свято прийшли понад 70 людей. Вважаю, що такі заходи хоч на деякий час дають розраду, тому їх потрібно проводити.
Нагадаємо, що влітку Метінвест уже влаштовував свято для малечі до Дня захисту дітей.
– Мені тут дуже подобається, цікаво, – поділився враженнями від свята 10-річний Демид ЧУБАРОВ. – Особливо сподобалася спортивна зона. Я займався там тим, що я вже вмію (футболив м’яч у задану ціль, – ред.). А виграні фішки обміняли на фломастери та спортивну пляшку – вона нам дуже потрібна.
Тато Демида, Олександр Чубаров, розповів, що довелося пережити родині. З Маріуполя Олександру, його дружині Аліні та малому Демиду довелося вибиратися пішки.
– З Маріуполя вийшли 24 березня, – згадує Олександр. – Приблизно 40 кілометрів йшли до Мелекіного. З собою – сумки з речами, кіт Мося в торбі. З нами була мати дружини. Бабусю й дитину потім підвезли військові, приблизно на половині шляху. А ми з дружиною – пішки. До Мелекіного добиратися було скоріше складно, ніж страшно. У мене була вивихнута нога. В Маріуполі був обстріл, прилетів снаряд, мене та ще двох товаришів розкидало. Але народилися в сорочці, були дрібні ушкодження. Я вивихнув ногу… Страшно було вийти з того місця, де ми сиділи, з центру Маріуполя, який уже був зруйнований. Летіло, свистіло, були побиті шибки й дроти. Зараз будинок, де ми жили, – лише під знесення. Він горів. До квартири не дістатися, драбин немає. Хтось їздив та бачив. У нас там була орендована квартира, але залишилася купа речей, техніка. Ми двічі переселенці, вперше переїхали з Донецька. Після Мелекіне був Бердянськ. До Запоріжжя ми приїхали 9 квітня. Тут ми змогли спокійно зітхнути. Зрозуміло, чутно іноді – бахкає та сирени. Після Маріуполя трохи незвично, там сирени лунали тільки перші два дні.
Однак Чубаров не втрачає оптимізму. Він каже, що життя одне, а час минає, тому варто відправити смуток у дальній куточок і продовжувати жити далі. Олександр також повідомив, що працює режисером на Маріупольському телебаченні.
– Наразі займаємося історією гуманітарного штабу, історією мирних. Пишемо, збираємо, аби все зберегти, і щоб потім не сказали, що такого не було, – пояснює маріуполець.
Юлія Івченко прийшла на сімейне свято з чоловіком Дмитром, однорічним сином Кирилом і мамою Тетяною Замотаєвою.
– Емоційно розрядилися, – каже про квест Юлія. – Сподобалися конкурси. Лабіринт чоловік із сином пройшли безперешкодно, все вдалося! Трішки відвернули думки від пережитого, розслабилися. Звісно, такі заходи потрібні не тільки приїжджим.
У Запоріжжі родина Юлії нещодавно – з 3 липня. До цього часу переселенці шукали прихистку на заході України.
– З Маріуполя виїхали в березні. Був випадок, коли до нас у двір прилетіли снаряди. У брата уламок у шапці застряг. А чоловік зламав ребра – його відкинуло вибуховою хвилею. Добре, що вони встигли впасти. А хто не встиг – жінки, діти – їх розірвало. Нам, можна сказати, пощастило, у нас не до кінця розбило машину, коли її розстріляли. Ми виїжджали на машині без скла, – згадує Юлія ІВЧЕНКО. – Повертатися нам нема куди. Поїхали в село на Закарпатті, у нас там родичі. Але не склалося. По-перше, там немає роботи. По-друге, не підійшов мамі клімат. Мого брата запросили до Запоріжжя на роботу в Метінвесті, тож ми приїхали за ним.
Свято закінчилося виступом професійного музиканта, волонтера з Данії Роберта Янцевича (гурт «Twin Dive»). Він почав із пісні «Ой, у лузі червона калина», а потім виконував рок. До речі, Роберт займається з дітьми, які живуть у центрах для вимушених переселенців компанії Метінвест: навчає малечу грі на гітарі та англійській мові. У Запоріжжі живе майже місяць. Дуже хотів допомогти Україні. Як розповів хлопець, у цьому місті народився його тато, тому він обрав Запоріжжя. Зізнався, що почувається тут як удома. А місцями Запоріжжя дуже нагадує Роберту литовський Вільнюс, у якому він виріс.
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
