Минув рік, як зупинився Авдіївський коксохімічний завод. Вперше за свою історію його печі повністю охололи. Ще минулої весни, коли інтенсивність ворожих «прильотів» в місто збільшилася, у Метінвесті прийняли рішення про евакуацію сімей коксохіміків та незадіяних на підприємстві працівників. З майже 4000 робітників, які до масштабної війни працювали на АКХЗ, зараз безпосередньо на підприємстві продовжують виконувати свої обов'язки менше 200. Вони стали опорою для свого заводу і Авдіївки.
Попри небезпеку, яка тоннами падає на Авдіївку у вигляді снарядів і ракет, справжні герої АКХЗ продовжують щодня виконувати на заводі вкрай важливу роботу: ліквідовувати наслідки бомбардувань, евакуйовувати з підприємства цінне устаткування, вироблену продукцію та сировину, розбирати завали та допомагати тим, хто ще залишився у місті. Розповідаємо про деяких з них.
Олександр ТРЕТЯКОВ, майстер вуглепідготовчого цеху № 1
На АКХЗ Олександр працює понад 30 років. Весь цей час – у вуглепідготовчому цеху № 1. Коли ворог почав руйнувати обстрілами підприємство, головним завданням Олександра стала евакуація вугільної сировини на інші коксохіми Метінвесту.
– В умовах проблем із логістикою та труднощами з видобуванням наше вугілля їм потрібне, – розповідає Олександр Третяков. – Але ще більше його евакуація необхідна Авдіївському коксохімзаводу. Звичайному вугіллю достатньо трьох, а концентрату – чотирьох місяців без руху, щоб вони почали окислюватися і виникла загроза їхнього самозаймання. Уявіть тисячі тонн вугілля, яке горить. Це не лише втрата цінної сировини, а й викид в атмосферу величезної кількості СО, ризик повного знищення вугільних силосів цеху – його основних фондів.
Олександр вірить, що прийде час і АКХЗ знову запрацює:
– Як би не було важко, не можна опускати руки. Протягом багатьох років у моєму житті, як і в долях тисяч авдіївських коксохіміків, АКХЗ був надійною опорою для міста. Сьогодні наша черга стати опорою для заводу.
В’ячеслав РАКОВСЬКИЙ, слюсар-ремонтник коксового цеху № 1
Евакуювавши з міста на початку війни дружину та п’ятирічну доньку, В’ячеслав прийняв рішення залишитися рятувати коксохім. Крім ремонтних робіт з усунення наслідків ворожих обстрілів, він брав участь у підготовці до евакуації залізничної цистерни, так званого танк-контейнера, яка могла стати для ворога зручною мішенню.
– Чи вистоє завод? Звісно! Для цього ми тут залишаємося. А нам є за що боротися: за наше підприємство та право на ньому працювати, за нашу Авдіївку. АКХЗ завжди був флагманом коксохімічного виробництва країни. А коксовий цех № 1 – першим на АКХЗ, з якого розпочалася історія нашого підприємства. І я впевнений, що відродження заводу також почнеться з першого коксового. Тому наше завдання – зберегти його печі і його обладнання, щоб наблизити цей день, – відзначає В’ячеслав Раковський.
Зараз В’ячеслав одужує після поранення, отриманого внаслідок одного з обстрілів.
Євген СИМОНОВ, водій автотранспортного цеху
Кожний його рейс вкрай небезпечний. Про це нагадують вирви від мін та снарядів, а також обгорілі машини на узбіччях єдиної дороги, яка з’єднує місто з вільною від ворогів Україною. Нею проходить евакуація мирного населення Авдіївки і підвезення гуманітарної допомоги. Нею Євген Симонов рятує з заводу все цінне, і возить на АКХЗ те, що необхідне для виживання заводу і співробітників, які продовжують тут працювати.
Траплялися серед його вантажів і досить небезпечні: паливно-мастильні матеріали, кисневі балони тощо. Під час таких рейсів у нього виникає відчуття, що керує пороховою бочкою.
– Страшно? Звичайно так! Не відчувати страху у такій ситуації можуть лише люди, які не спроможні адекватно її сприймати. Чому це роблю? Тому що я єдина опора для своєї сім’ї, яка перебуває в евакуації. Для дружини та двох дочок: чотирнадцятирічної Діани та чотирирічної Мілани. Тому що ми – всі, хто в цей час залишається на АКХЗ – є для нього опорою, яка дозволяє зберегти підприємство та відновити його у майбутньому. У майбутньому, в яке ми віримо та працюємо, щоб воно настало, – наголошує Євген Симонов.
Володимир ВОЛНЕНКО, в.о. майстра коксового цеху № 4
На АКХЗ Володимир працює з 2005 року. Багато часу присвятив роботі слюсаря. Коли почалися потужні обстріли підприємства, ремонтний досвід став йому у пригоді.
Сьогодні весь коксовий цех № 4 обслуговує лише 12 співробітників – по три на зміну, а справ багато: підтримка холодної консервації батарей, забезпечення безпеки обладнання, критичні ремонти після обстрілів, прибирання та обхід території тощо.
– Сам я корінний авдіївець. Коли почалися інтенсивні бої у нашому регіоні, відправив маму в евакуацію, а сам продовжую працювати, щоб їй було куди повертатися після війни. Адже не буде заводу – не стане міста. Тому всі співробітники, які залишилися на підприємстві, розуміють свою відповідальність. І кожен робить все, що в його силах і навіть більше, – зазначив Володимир Волненко.
Дмитро СВИНОБІЙ, слюсар-ремонтник коксового цеху № 3
Як слюсар-ремонтник Дмитро підтримував та ремонтував обладнання коксового цеху № 3. З початком війни крім піклування про пічний фонд свого цеху неодноразово брав участь у відновлювальних ремонтах конвеєрів вуглепідготовчого цеху № 1, працював на евакуації вугілля та вогнетривів тощо.
– Сьогодні в Авдіївці мене нічого не тримає, крім нашого коксохіму. Сім’я в евакуації, будинок та машина згоріли. Залишилася тільки робота та віра у повернення миру, відновлення Авдіївського КХЗ. Над цим і працюємо. Авдіївський коксохім завжди був опорою своїм співробітникам. Територія стабільності у будь-яких кризах: стабільна зарплата, соціальна підтримка, можливості для розвитку. Зараз АКХЗ сам потребує опори і ми, співробітники, які залишилися на підприємстві, прагнемо нею бути, – зазначив Дмитро Свинобій.
Єгор КАПІТАН, майстер з ремонту обладнання коксового цеху № 4
У ремонтних та евакуаційних роботах на АКХЗ задіяні всі, хто зараз на заводі, незалежно від того, які посади чи професії вони обіймали до війни. Адже необхідно відновлювати критичні пошкодження після обстрілів, прибирати завали та демонтувати обладнання для евакуації.
– Сьогодні командна робота відчувається як ніколи. І склад команди не обмежується працівниками одного цеху. Є завдання – збираються люди з різних структурних підрозділів та виконують його. Чи то розвантаження силосів у вуглепідготовчих цехах, чи вугільних веж у коксових. З масштабних робіт у 2022 році ми демонтували та відправили в евакуацію чотири заводські тепловози. Працюємо над демонтажем залізничних вагонів. Поодинці таку роботу не виконати. Ми розуміємо, що рятуємо це обладнання від знищення і з нетерпінням чекаємо на час, коли настане мир і караван з обладнанням повернеться назад на АКХЗ. Досвід з демонтажу у нас вже є, тож зібрати та підготувати до роботи ми його зможемо в найкоротші строки, – зазначив Єгор Капітан.
Юрій ДУНАЄВ, змінний майстер коксового цеху № 2
Юрій Дунаєв розпочинав свою трудову діяльність на АКХЗ монтажником коксохімвиробництва. Потім працював апаратником у цеху уловлювання № 2. А далі з азів освоював професії коксовика – починав люковим, згодом ставши старшим змінним майстром у цьому цеху.
Коли Авдіївка опинилася у зоні активних бойових дій, Юрій евакуював свою родину. У нього четверо дітей: син Владислав та дочки – Вероніка, Вікторія і Віолетта. Молодшій Віолетті виповнилося лише два роки.
– Я вважаю, що дітям та жінкам не місце на війні. По собі знаю, що під час обстрілів більше боїшся і хвилюєшся не за себе, а за своїх рідних та близьких. Тому я почуваюся спокійніше, знаючи, що моя сім'я в безпечнішому місці, ніж Авдіївка сьогодні. Чому я залишаюся на Авдіївському коксохімі? Відповідь проста: я хочу і в майбутньому тут працювати. Тим більше, що спеціальності, які я здобув на нашому заводі, будуть потрібні і під час його відновлення, і під час налагодження виробничого процесу. Тому сьогодні ми робимо все, що від нас залежить, щоб зберегти наше підприємство. Ми не можемо захистити його від снарядів та мін, але ми можемо мінімізувати наслідки обстрілів, – зазначив Юрій Дунаєв.
Олександр КВОЧКА, майстер з ремонту обладнання коксового цеху № 1
За 38 років роботи на АКХЗ Олександр навчив професії коксохіміка чимало молоді. Активний учасник системи подання бережливих пропозицій, він досконало знає виробництво та обладнання свого цеху. Зазначає, що коксовий перший цех з погляду можливості відновлення виробництва, на АКХЗ на сьогодні найперспективніший. Тому в цеху від початку холодної консервації величезну увагу приділяють стану пічного фонду.
Також одне з важливих завдань – розвантаження шихти з коксових веж цеху, яка як і вугілля, теж схильна до займання за тривалого зберігання.
– Більша частина мого життя пройшла на АКХЗ. Сьогодні, коли через бойові дії завод перебуває в дуже важкому становищі, вважаю своїм обов'язком залишатися тут і підтримувати його. Але, крім обов'язку, є ще й бажання. І я хочу, коли настане мир, взяти участь у відновленні нашого підприємства та побачити, як Авдіївський коксохім виробить свій перший після довгої зупинки кокс і поверне свою славу промислового гіганта, – зазначив Олександр Квочка.
Андрій КОСЕНКО, в.о. начальника двох хімічних цехів – смолоперегінного та цеху уловлювання № 2
З початком війни та зупинкою Авдіївського коксохіму Андрій Косенко, роботу якого у 2019 році відзначили найвищою нагородою компанії – Золотою зіркою Метінвесту, займався евакуацією матеріальних цінностей. У хімічних цехах є своя специфіка. Насамперед звільнялися ємності та евакуювалися вогне- та хімічно небезпечні речовини, щоб не допустити екологічної катастрофи у разі влучення снарядів. Та й обладнання, перш ніж евакуювати, потрібно було звільнити від хімречовин.
– Я знаю хімічні цехи. Якщо не піддаватися занепадницькому настрою, а технічно подивитися на питання, побачиш, що завод поновити реально. Почати з цехів першої черги: коксових № 1 і № 2 і хімічних цехів, які входять у цю зв'язку. Але будуть важливими не тільки інвестиції на відновлення АКХЗ, а й інвестиції на рівні держпрограми на відновлення Авдіївки. Є висококласні фахівці-ентузіасти, які готові працювати у важких умовах. Але їх на все не вистачить. Щоб залучити людей необхідно повернути в місто електроенергію, воду, газ, забезпечити місцями проживання. Тому я впевнений, коли настане мир, АКХЗ не тільки сам підніметься з руїн, а й підніме місто, – зазначив Андрій Косенко.
Андрій НОВІКОВ, в.о. майстра з ремонтів вуглепідготовчого цеху № 2
Андрій бере участь в евакуації матеріальних цінностей з підприємства. Безпосередньо займається техобслуговуванням агрегатів вуглепідготовчого цеху № 2, щоб не допустити застою мастила в устаткуванні та його псування. Разом із усіма усуває наслідки обстрілів, прибирає уламки тощо.
– Серце обливається кров'ю, коли ми бачимо, як ворог вбиває наш завод. Те, що будувалося і вдосконалювалося роками, руйнується в одну мить. Але саме це і змушує нас сьогодні зціпити зуби та не опускати руки – за кожною руйнацією ми бачимо обсяг роботи та кількість людських сил, які треба буде вкласти, щоб все це відновити. І ми відновлюватимемо. Бо не уявляємо себе без Авдіївського коксохіму, без нашого міста. Ми чекаємо миру, щоб возз'єднатися зі своїми сім'ями та повернути собі своє життя, яке намагається знищити війна. Саме надія на це та думки за наших рідних, за якими ми дуже сумуємо, надають нам сили і підтримують нас, – каже Андрій Новіков.
Анатолій ВАСИЛЬЄВ, майстер з ремонтів смолоперегінному цеху
Усі співробітники, які залишаються на заводі, задіяні на роботах, які на цю мить є критичними. Немає можливості виконувати ремонти, розбирають завали після обстрілів, рятують від знищення обладнання та матеріальні цінності, які ще можна врятувати.
Анатолій Васильєв бере участь у розвантаженні вугілля, евакуації обладнання та металопрокату. Доводилося підготовлювати дрова для відправлення до укриттів міста тощо.
Як і всі заводчани мріє про мир та щоб повернулися з евакуації до мирної Авдіївки дружина та син, якому виповнилося лише 15 років, але більша частина його життя пройшла в умовах бойових дій.
– Усі втомилися від війни: люди, завод, місто. Звичне колись життя з трудовими буднями та побутовими питаннями сьогодні стало для нас мрією. Але ми не просто мріємо, а робимо все, щоб повернути це життя. А це неможливо без Авдіївського коксохіму. Тому ми залишаємося на підприємстві і робимо все, що від нас залежить, щоб зберегти те, що зберегти в людських силах. Щоб відновлювати завод не довелося з нуля, – зазначив Анатолій Васильєв.
Михайло ЧЕТВЕРИКОВ, майстер з ремонту коксового цеху № 1
До вторгнення росії в Україну ще у 2014-му Михайло працював начальником установки сухого гасіння коксу. З початком перших бойових дій у регіоні був змушений звільнитися, щоб вивезти родину з Авдіївки. За три тижні повернувся на АКХЗ, але вже майстром з ремонту. Разом з усіма рятував коксовий цех № 1, щоразу відновлюючи його роботу після численних аварійних зупинок, спричинених відсутністю електропостачання. А потім було відносне затишшя, під час якого сім'я повернулася. Щоб знову вирушити в евакуацію у 2022 році.
І знову доводиться рятувати цех та завод.
– Залишатися на заводі мене змушують особисті причини. По-перше, батько, який попри постійні обстріли, навідріз відмовився залишати рідний будинок. По-друге, сім'я, якій треба матеріально допомагати в евакуації. І все це неможливо без Авдіївського коксохіму, так само як і неможливо без нього буде відновлювати наші будинки та нашу Авдіївку. Піднімати з руїн доведеться не лише Авдіївку, а й багато міст та осель. А для цього буде потрібний метал, багато металу для усієї країни. Отже, буде гостро затребуваний авдіївський кокс, – переконаний Михайло Четвериков.
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
