Що може бути міцнішим за сталь? Звичайно ж, дружба та кохання! Про це – у черговій історії Метінвесту.

Старий ламповий телевізор злегка блимає:

– А ось скажи, чи подобається тобі наше прізвище? Савченко – звучить? – Доноситься з далеких 50-х років.

– Звучить. Ще й як звучить, – з хитрим прищуром дивлячись на екран, відповідає міцний сивий чоловік. Чи йому не знати. Робітник «Запоріжсталі» Григорій Пометун став прототипом героя фільму «Весна на Зарічній вулиці» Щоб ужитися в образ, Миколі Рибнікову був потрібен консультант. Вибір припав на передовика виробництва Григорія Пометуна. Йому і без кіно вистачало популярності. У свої 23 роки він був найкращим сталеваром країни, а через кілька років після виходу фільму – наймолодшим металургом, який отримав звання Героя Соціалістичної Праці.

Готелів у Запоріжжі тоді не було. Артисти не лише знімалися поряд із заводчанами, а й жили разом із ними в гуртожитку. Вечеряли, співали пісень. Ділилися таємницями професії. Саме Пометун навчив Рибнікова навичкам роботи: як правильно підходити до печі, як пересуватися проммайданчиком. У кадр не потрапив, але завжди був поряд. До речі, і знімався Рибніков у прокопченій формі свого наставника, а свою віддав новому другові.

Вулиця Зарічна з'явилася в Запоріжжі лише після виходу фільму на екрани. А годинник із піснею «Коли весна прийде…» та лава з пам'ятником Рибнікову – у 2013 році, до 80-го ювілею «Запоріжсталі».

Словами «Стоп. Знято» дружба між актором і сталеваром не закінчилася. Микола Рибніков приїжджав на завод щороку на День металурга й обов'язково заходив у гості до Григорія Пометуна на борщ.

Не закінчилося й кохання. Після виходу фільму кілька вчительок школи робітничої молоді стали дружинами своїх учнів. Одна з них – прототип Тетяни Левченко. Але це вже зовсім інша історія...