Це проста, відверта й у чомусь героїчна історія. Про справжню дружбу, як довірити своє життя іншому. Сходження на вершину гори. Пурга, льодовики, пронизливий вітер. Усього 14 годин, а перед ними чотири дні адаптації та роки підготовки. Альпінізм – це скоріше не гори, а люди, які в них йдуть.
Шукають себе і там, де немає дороги, прокладають свій шлях. На початку серпня Дмитро Монісов у складі команди з Маріуполя піднявся на Казбек. Подолати 5033 м допомогла злагодженість та довіра у команді. Це основа успіху будь-якого походу. До речі, досвідчені альпіністи ніколи не «підкорюють гори». Вони з повагою ставляться до них і вірять у різні прикмети. Тому після успішного сходження кажуть: гора пустила, а після благополучного спуску гора відпустила.
Втратили щось у горах – гора попросила, знайшли – гора подарувала. Безпека - це частина життя Дмитро Монісов багато років захоплюється альпінізмом. Та й чи можна 20 років життя назвати «захопленням»? Альпінізм - це філософія, особлива думка. У горах все інакше. Людина із незалежної індивідуальності перетворюється на частину команди. Від дій одного залежить безпека кількох людей. Так і у роботі Дмитра.
Він співробітник дирекції з охорони праці, промислової безпеки та екології. У роботі та під час сходження необхідно враховувати всі ризики та небезпеки. Чоловік брав участь у рятувальних операціях. Альпініст каже, що завжди прораховує кілька кроків уперед, оцінює наслідки. І пишається, що зумів уникнути травм. Альпінізм поєднує. Дмитро товаришує з учасниками своєї команди вже багато років. Ріднить не лише загальний досвід, а й упевненість, що у разі потреби друзі врятують йому життя.
Адепти альпінізму До 2013 року Дмитро разом із командою вели активне спортивне життя. Чоловік щиро любить та поважає компанію, в якій працює. 2012 року у нього виникла ідея під робочою назвою «Прапор Метінвесту на вершинах світу». Ельбрус, Памір. Після початку військових дій активність згасла, але гори так само манили, а ідея підняти прапор компанії на вищих точках світу не відпускала. І ось, нарешті, перше за останні три роки сходження. Вибір упав на Казбек – 5033 метри. У планах також була Ушба – одна з найкрасивіших і водночас найскладніших гір Кавказу. Останнім часом на ній загинуло кілька людей, і МНС Грузії не рекомендував робити сходження цього сезону.
Льодовики відступають, і сходження стало небезпечним. Що таке підйом у гори? Якщо ви думаєте, що так просто взяв та пішов – глибоко помиляєтесь. На висоті ви отримуватимете лише половину звичного обсягу кисню. Звідси – сонливість, запаморочення, нудота. Людина інтенсивніше дихає. Серце б'ється швидше, щоб розігнати кисень. Для нормального функціонування організму потрібна акліматизація. Колеги за командою Дмитра – досвідчені альпіністи. Першого дня вони піднялися на рівень 1700 м. На другий – до 3000 і повернулися на позначку 2200. Третій – знову 3000 і знову 2200 (як кажуть альпіністи, акліматизувалися «по пилу»). На четвертий день піднялися на 3700 та вийшли на маршрут. Там довкола приміщення колишньої метеостанції розкинуто табір альпіністів. Наплив людей великий, у будівлі всі не вміщуються. Виручають намети та спальні мішки. Там же у наметі варили традиційний український борщ. Усі продукти заздалегідь брали із собою. У тому числі – сало.
Воно для альпіністів не просто їжа, а стратегічне спорядження. Такий алгоритм дає можливість не тільки звикнути до організму, а й вдосталь поспілкуватися з іншими адептами гір. На висоті 4100 маріупольці перевірили стан і поговорили з тими, хто вже спускався. Погода була чудова. Вдень тепло +25. Вночі – 5-7 градусів вище за нуль. Дмитро розповідає, що у горах багато випадкових людей. На відео в YouTube все легко та красиво, от і вирішують непідготовлені «підкорити вершину». Беруть якогось місцевого гіда, який і сам не розуміє небезпеки, і йдуть у гори. Ні спорядження, ні елементарного одягу. А потім трапляється непоправне. Команда Дмитра відмовила кілька людей від сходження. Відвела від біди. Є пряма протилежність. «Сходження дуже схоже на наше промислове виробництво. Ризики є завжди, але головне – забезпечити безпеку». Незабутня зустріч на горі з Володимиром Шатаєвим. Він – людина-легенда, основоположник вітчизняної школи альпінізму. Наступного року йому виповниться 80 років, а Шатаєв, як і раніше, бадьорий і дасть фору багатьом. Настав час і маріупольцям висуватися в дорогу. На вершину і назад за 14 годин вийшли ще затемно. О третій ранку вже на старті.
Теплий одяг, спорядження, обв'язування – все при собі. Увімкнули ліхтарики і не поспішаючи почали сходження. Частина колії була без снігу. На висоті 4000 почався льодовик із тріщинами. Вони дуже небезпечні самотніх альпіністів. Провалишся – чекай, доки дістануть. Дай Боже, щоби обійшлося без травми… Тому команда завжди зв'язується мотузками. Так, навіть якщо хтось оступиться і почне провалюватись, товариші підхоплять. На висоті 4200 почалася погана погода. Видимість 200 м, сильний вітер, завірюха. Ще 150 м. Вихід на сідло. Стояти дома було неможливо. Трималися, щоби не знесло. На черзі – стінка 40-50 м під кутом 60˚. Попереду лідер, інші гуськом за ним. Частину команд повертало. В альпінізмі відступити, оцінивши всі ризики – ознака досвіду та мудрості. Вищий клас. Дмитро розповідає, що завжди керується принципом: якщо ти відступиш зараз – то завжди буде інший шанс. Якщо ризикнеш і підеш далі, шансу повторити може й не бути.
Так було з ним на піку Ібн Сини (колишній пік Леніна). Висота - 7134 м. Готувався заздалегідь. Зрозумів на 7000 м. Залишилося зовсім небагато. І тут погода різко зіпсувалась. «Відключилася», як кажуть досвідчені. І альпініст пішов назад. Гори не вибачають помилок. Але повернемось на Казбек. Там команда маріупольців вже наближається до заповітної мети. На перемичці температура впала до -20? Одягли на себе все, що можна. Пориви вітру пронизували. 4900, останній відрізок, вершина. Тут вітер тихіший, а від цього – тепліший. Якби погода дозволила – Кавказ під ногами. Казбек вирує – хмари, завірюха... Розгорнули прапори, швидкі фотографії на згадку, сердечні привітання один одного та підготовка до спуску. Спуск – ще відповідальніша частина походу. Людина в ейфорії від перемоги над собою, від почуття досягнення, пильність і уважність притуплюються. До 70% травм та нещасних випадків з альпіністами відбуваються саме під час спуску. У команди Дмитра шлях на вершину і назад зайняв 14 годин.
О п'ятій вечора вони були вже на базі. Ось тут можна розслабитися та відпочити! Обговорити сходження, поділитись враженнями. Плюс до всього – найсмачніша грузинська їжа та привітність, з якою грузини зустрічали гостей. Альпінізм, як філософія На згадку врізалася зустріч із настоятелем храму в горах. Справжній старець із книг – статна постать, довга сива борода. Звичайний дерев'яний хрест, який священик сам собі вистругав. Щодня він долає перепад 700 метрів. Це його шлях до Бога. Шлях до істини та мудрості. І все це без будь-якої сторонньої допомоги. «Я колись спробував ходити з ціпком і відчув, як частина мене відлетіла». І він знову почав ходити сам.
Альпінізм, як стиль життя... Підйом у гори – це важка праця. Моральний і фізичний, але якщо запитати альпініста, який для нього найкращий відпочинок, він відповість – гори. Там дихається, там здається. Такою філософією альпіністи заряджають усіх довкола. Особливо – найближчих. Дружина та сини Дмитра люблять сімейні походи. Старший син був у своєму першому поході, коли йому виповнилося лише 1,5 роки. О 5-й він вже самостійно піднявся на 3000 м. Де незабутньо зустріти Новий рік? У Карпатах. В лісі. З багаттям та наметом. Туреччина, Чорногорія – це готелі з басейнами і пляжами, а намети, рюкзаки, гори. Гроші треба вкладати в себе, професіоналізм та враження. Цього в людини ніхто не зможе забрати. Це особливо розумієш зараз. Попереду нові сходження.
