Угода про Асоціацію Україна – ЄС передбачає запровадження низки нових норм та практик. Зокрема – екологічних. З одного боку, є спільні директиви щодо принципів та підходів у законодавстві, з іншого боку залишається відкритим питання конкретних механізмів реалізації цих принципів. Одним із нововведень у природоохоронній галузі стане введення в практику інтегрованих дозволів – комплексу норм, що поєднує всі види впливу на навколишнє середовище: викиди, скиди, утворення відходів, шумове забруднення та інші напрямки.
У процесі отримання таких дозволів насамперед береться до уваги технологія виробництва, а не очисне обладнання, яким користується підприємство. Механізм визначення норм дуже гнучкий і ґрунтується на досягненнях інших представників галузі. Спираючись на досвід найкращих, враховуємо технічні можливості кожного об'єкта. Оцінюються умови, у яких підприємство працює. Часто добрі ідеї знаходили не найкраще відображення в українському законодавстві. За реалізації механізму в умовах України потрібна проста та прозора процедура видачі дозволів. Вона має однаково враховувати інтереси місцевих громад та підприємств.
Тому при адаптації необхідно залучати як іноземних консультантів, так і майбутніх учасників процесу: технічних експертів та представників громадських організацій. Практика видачі дозволів у Європі досить різноманітна і може дуже відрізнятися від країни до країни. В одній державі папери видають регіональна влада, в іншій – екологічні суди, яких в Україні немає в принципі. Невідомо, що буде краще для нас: створювати нові органи чи використовувати наявні. Однозначно є сенс подумати над поверненням повноважень щодо видачі дозволів усім суб'єктам з національного рівня – на регіональний. Слід додати, що багато серйозних екологічних проблем було закладено в Україні задовго до виникнення не лише підприємництва, а й природоохоронного законодавства.
Тепер приватний бізнес змушений долати труднощі власними ресурсами. Держава та громадськість замість сприяння лише посилюють тиск із боку. Тих разючих результатів, які ми спостерігаємо в розвинених країнах ЄС, було досягнуто завдяки застосуванню розумного державного підходу у розв'язанні спільних екологічних проблем. Великі заходи щодо зменшення рівня впливу покриваються рахунок коштів, накопичених у спеціальних природоохоронних фондах. Поповнення випливає з екологічного податку. В Україні такий механізм було запроваджено, але він так і не запрацював.
Запровадження інтегрованих дозволів без перегляду принципів взаємодії підприємств з органами влади та з місцевими спільнотами буде недоцільним. Насамперед необхідно навчитися спільної роботи з наявними ресурсами: податками, бюджетом та зовнішніми позиками. Банальне посилення екологічних норм є неприйнятним без чіткого та прозорого механізму фінансової підтримки змін. Разом з тим, не слід забувати, що швидкі та масштабні звершення також мають бути засновані та на спільній ідеології. В іншому випадку, яким би постійним не був внутрішній або зовнішній грошовий потік, за відсутності загальної високої мети, він буде неефективний.
