Після княжої доби українська історія – суцільна боротьба за незалежність. Це одвічне протистояння загарбникам витворило низку надбань: козацькі ожиги, келепи, триболи; підземні схрони УПА; національний самвидав. Більшість цих винаходів «осучаснилися» і знайшли продовження в сьогоденні. Наприклад, повстанські криївки трансформувалися в мобільні капсули зі сталі Метінвесту. В межах мілітарної ініціативи Сталевий Фронт Ріната Ахметова на фронт передали 170 сталевих криївок.
У свідомості пересічного українця слово «криївка» міцно зрослося з УПА. Справді, бійці повстанської армії зробили ці захисні споруди мало не своєю візитівкою. Саме криївки допомагали їм переховуватися від ворогів, ховати підпільні друкарні, зброю та продовольство. Однак уперше підземні схрони почали використовувати у визвольному русі 1917-1920-х років. Тоді їх будували в лісах Наддніпрянщини й Полісся учасники антибільшовицького руху, щоб переховуватися в холоди. А вже за два десятиліття такі укріплені бліндажі стануть козирем УПА.
Реставровані криївки-музеї
ВІКІЦИТАТА
Криї́вка – військово-оборонна й господарська споруда Української повстанської армії, розташована під землею. В літературі ще можна зустріти назву бункер («бункр») або схрон. Найбільше поширення набула під час війни з каральними органами СРСР. Використовувалася також як продовольча база для порятунку населення України під час голодомору 1946-1947 років.
Знайди, якщо зможеш
Уся фішка криївки була в таємності. Її розташування мало бути непомітним, а люди, які з нею пов’язані, повинні вміти тримати язика за зубами. Стосовно місця під бункер: його обирали так, щоб ворогу було складно знайти та підійти, не видавши себе. Також бажано, щоби сховок мав лаз для відступу на випадок небезпеки. Було ще одне правило: кожне укриття будували ті підпільники, які мали в ньому жити. Так вдавалося приховувати локації навіть усередині товариства.
Винахідливість повстанців не мала меж. Інколи криївки будували навіть у колодязях, старих могилах, усередині церковних бань, під піччю в хатах та інших неочевидних місцях.
Криївки суттєво відрізнялися за розміром і будовою. Існували як невеличкі схованки для одного-двох повстанців, так і просторі приміщення на кілька кімнат. Найскладнішими були підземні бункери, що слугували шпиталями, друкарнями, видавничими осередками, штабами тощо. Тут люди жили й працювали, не виходячи назовні кілька місяців. Ці криївки мали кілька виходів, вентиляційну й опалювальну систему, внутрішні криниці, запаси їжі, ліків, дров, нафти чи гасу, склад зброї. Також усередині облаштовували санітарні приміщення, житлові блоки зі спальними місцями, радіоточки з автономними джерелами живлення.
ФАКТ
Щоб приховати землю, яку викопували під час спорудження криївки, її викидали у водойми, виносили у свіжозоране поле, підсипали на найближче будівництво тощо.
Особлива проблема земляних бункрів – волога. Окрім ґрунтових вод, дошкуляли опади. Тоді стеля та стіни мокли, а підлога перетворювалася на виміску з багна. Щоб цьому зарадити, поверхні міцно зашивали деревиною, закладаючи найдрібніші щілини, робили відвідні канави та стоки. Так великі криївки ставали справді надійними підземними фортецями для воїнів УПА.
Уривок із книжки «Зимою у бункрі» (Степан Стебельський, псевдо «Хрін»)
«Бункер наш невеликий: довгий на 4 м, широкий на 3 м, з одного боку високий на 2 і пів метра, з другого боку на півтори, так щоб стеля, покрита грубими дошками, мала спад для води. Стіни виложені сухими коленими бельками. Під вищою стіною повздовж стояла прича з дощок, яку ми накривали палатками. Спання тверде, як за часів князя Мономаха. На одному кінці причі був побудований столик на писальну машину. Над причею стояв образ Божої Матері, під ним Володимировий тризуб та портрет Коновальця. По другому, нижчому боці, біля входу, стояла кухня, вимурована з камінців з потока. Комин – це дві рури, які на поверхні були рівні з землею. При кінці вони дещо вужчі, щоб на випадок наскоку ворога він не міг кидати туди гранати. На день маскувалися рури мохом. Один метр від кухні була умивалька. Кожен стрілець мав свій цвях, на якому вішав шинелю, шапку і зброю. Нижче вішака стояли два відра на воду до пиття, одне на помиї. На долівці була підлога. З протилежного від входу боку був підземний тунель на 20 м аж до потока. В потоці він був прикритий колодою. Там була криничка, звідки ми брали воду. В тому тунелі стояли бочілки з м’ясом».
Радянські карателі детально вивчали будову криївок. Цей досвід використовували, щоб ефективніше шукати повстанців. Саме тому в архівах збереглося чимало схем і креслень бункрів УПА.
Розгалужена мережа укриттів підтримувала повстанський рух аж до початку 1960-х років. Також завдяки цим спорудам під час радянських репресій цілі села західної України вдалося врятувати від голоду.
Криївки ХХІ століття
Історія вкотре зробила коло – хижі північні сусіди знову намагаються захопити нашу країну. Тож українці, як і 100 років тому, стали до зброї, щоб захистити своє право жити вільно на власній землі. Одначе ця війна докорінно відрізняється від усіх попередніх: вона йде фактично в прямому етері, на озброєнні війська – надсучасна зброя і безпілотники, а бійці мають надійну сталеву броню. Та, попри низку технологічних девайсів, на полі бою є місце винаходам минулого, особливо якщо їх трошки «осучаснити». Як-от зробити повстанські криївки міцнішими й мобільнішими.
Ідею компактного схрону реалізували фахівці Метінвесту. Для цього технологи компанії вдосконалили креслення захисних капсул попередніх років. Сучасні бункери роблять із 2-міліметрової хвилястої сталі. Цей матеріал має достатню жорсткість, щоб витримувати ударні навантаження. Військові зауважили: якщо укриття заглибити на 1,5 метра, зверху вкласти дерев’яні бруси й засипати землею, воно витримає навіть артилерійський обстріл.
ФАКТ
На виробництво однієї капсули необхідно майже 2 тонни сталі, а робота над кожним укриттям займає 165 людиногодин.
У конструкції сталевої криївки передбачено й побутові зручності. Усередині є навісні ліжка, піднімна дерев’яна підлога-склад, полиця для зброї, польова піч, вентиляція, бічний стік для води та два виходи на поверхню. Одночасно тут можуть розміститися шестеро бійців. Дощ, сніг чи ґрунтові води мешканцям укриття не заважатимуть, бо стіни зі сталі не пропускають вологу.
Ще один величезний плюс цих капсул – модульна будова. Їх можна розібрати, відправити на місце використання окремими блоками, а потім прямо на позиції зібрати. Це зручно, бо дозволяє обладнати надійне укриття за лічені години.
У межах мілітарної ініціативи Сталевий Фронт Ріната Ахметова на фронт передали 170 сталевих криївок. Щоб виготовити укриття, підприємства Метінвесту працюють цілодобово. Коли вимикали світло, слюсарні роботи виконували під ліхтарями. Майстри компанії займаються цією справою додатково до основних завдань, бо прагнуть допомогти військовим здобути перемогу.
