Електрогазозварник Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад три роки.

 

Був мобілізований в березні 2023 року. Служив помічником гранатометника. Загинув в с Липці Харківської області. Був відзначений знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня.

 

У Павла Цирульнікова залишилися дружина Юлія, син Петро і донька Поліна.
 

Помічник машиніста екскаватора в Першотравневому кар’єрі. Працював на підприємстві понад п’ять років. 

 

Був мобілізований в березні 2022 року. Загинув в селі Іванівське Бахмутського району Донецької області. 

 

В Ігоря Максименко залишилися дружина Тетяна та син Андрій. 
 

Учень машиніста конвеєра дробильної фабрики №3 Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад рік. Колеги згадують, що за короткий час показав себе як  товариський  та працьовитий.

 

Був мобілізований в січні 2023 року. Загинув при захисті села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.

 

В Анатолія Швачки залишилися дружина Юлія та донька Дар’я. 
 

Машиніст автогрейдера в кар'єрі Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад два роки. 

 

Був мобілізований в грудні 2022 року. Під час захисту України отримав важке поранення та пішов в засвіти 25 березня 2024 року. 

 

Колеги згадують про Родіона Жука так: «За період роботи на комбінаті зарекомендував себе трудолюбивим, добросовісним та винахідливим робітником, відповідальним за доручену справу. Ввічливий, тактовний, своєю доброзичливістю, впевненістю в своїй правоті завжди створював в колективі хорошу ділову атмосферу. Добросовісним відношенням до роботи, грамотністю, впевненістю в своїх знаннях, уважним ставленням до людей завоював авторитет та повагу колективу». 

 

У Родіона Жука залишилися дружина Інеса та донька Аріна.
 

Машиніст насосних установок цеху технiчного водопостачання та шламового господарства Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже вісім років. 

 

Був мобілізований у вересні 2022 року. Загинув при захисті села Чорнобаївка Херсонської області. 

 

В Артема Волошина залишилися дружина Катерина та донька Мілана.
 

Механік дільниці цеху по виробництву обкотишiв № 2 Північного ГЗК. Працював на підприємстві понад 5 років. 

 

На початку березня 2022 року добровольцем пішов захищати країну. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Хромове, Бахмутський р-н, Донецька обл. Віталй Сосницькій отримав Відзнаку Президента України «За оборону України», Нагрудний знак «Золотий хрест», нагрудний знак «За заслуги перед містом» III ступеня (посмертно).

 

Колеги згадують про Віталія так: «За період роботи на комбінаті зарекомендував себе, як грамотний та енергійний керівник, вимогливий до себе та до підлеглих. Завдяки згуртованості і мобільності він справлявся з будь-якою виробничою ситуацією. В нього було дуже високе почуття   відповідальності   за   доручену справу, цілеспрямованість і оперативність. Досконально знав технічні характеристики, конструктивні особливості, призначення, режими роботи і правила технічної експлуатації всіх видів механічного устаткування цеху. Уважно та відповідально відносився до виконання правил та норм з охорони праці та правил безпеки.

 

Брав активну участь щодо вирішення питань безпеки та підвищення рівня культури виробництва. Віталій Станіславович був врівноважений та стриманий, уважний і спостережливий – це самі ті риси характеру, які завжди допомагали йому в роботі. Своїм відповідальним та добросовісним ставленням до роботи, впевненістю в собі, обізнаністю здобув  заслужений авторитет та повагу в колективі. Віталій був людина дуже контактна і комунікабельна, чуйний до потреб оточуючих, в колективі створював завжди атмосферу згуртованості та взаєморозуміння».

 

У Віталія залишилася дружина Валентина та донька Діана, а також батьки Станіслав Іванович і  Людмила Василівна. Брат Віталія Олег також служив у ЗСУ, але був мобілізований у листопаді 2023 року і зараз працює механіком дільниці на Північному ГЗК. 
 

Машиніст екскаватора в Ганнівському кар'єрі Північного ГЗК. Працював на підприємстві майже сім років. 

 

Був мобілізований в січні 2023 року. Загинув в селі Іванівське Бахмутського району Донецької області.

 

Колеги згадують про Юрія так: «Юрій Васильович під час праці на комбінаті мав великий досвід за рахунок того, що працював на багатьох дільницях Ганнівського кар’єру. Людина мала розуміння, що таке працювати на залізничний комплекс, але цього йому було не достатньо. Його зважене рішення прийти на дільницю з видобутку характеризувало його, як сміливу людину готову до змін. Колеги характеризують його як знавця справи. Він міг дати консультацію дистанційно колегам з інших дільниць, як відпрацювати або полагодити обладнання. Попри свій спокійний характер завжди відстоював справедливі рішення незважаючи ні на які перешкоди».

 

В Юрія Граховського залишилася дружина Ганна, син Микита та донька Мілана.
 

Дробильник фабрики №1 Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад три роки. 

Був мобілізований в червні 2022 року. Загинув в селі Степове Донецької області. Відзначений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня.

 

Колеги згадують Владислава Омельченка так: «За період роботи на комбінаті зарекомендував себе грамотним, ініціативним, з високою виконавською дисципліною робітником. Завжди проявляє добросовісне ставлення до своїх обов’язків, кваліфіковано з ними справлявся.

Всю свою енергію вміло направляв на безаварійну роботу технологічного обладнання  від I до ІV стадії дроблення руди, яке завжди знаходиться в технічному робочому стані.

Своєю доброзичливістю, впевненістю в своїй правоті завжди створював в колективі хорошу ділову атмосферу. Добросовісним відношенням до роботи, грамотністю, впевненістю в своїх знаннях, уважним ставленням до людей завоював авторитет та повагу колективу».

 

У Владислава Омельченка залишилася дружина Оксана.
 

Слюсар черговий та з ремонту устаткування в кар'єрі Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже чотири роки.

 

Віктор Стражець народився в с. Зелене Веселинівського району Миколаївської області. У рідному селі закінчив 9 класів, потім навчався на тракториста у м. Кропивницький, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Зінаїдою.

 

У 1998 році молода пара побралася та оселилася в с. Веселівка Кіровоградського району Кіровоградської області. Через рік у них народився син Віталій. У 2005 році родина переїхала до с. Володимирівка Петрівського району Кіровоградської області. Віктор Васильович працював на різних підприємствах у м. Кривий Ріг.

До повномасштабного вторгнення був слюсарем на Північному ГЗК ГТЦ -2 дільниці дорожньо-будівельної техніки. Колеги згадують про Віктора Стражеця так: «Це була чудова людина. Віктор виконував важку роботу – ремонтував бульдозерну техніку. І робив її дуже професійно – швидко, якісно й безпечно.  Нікому не відмовляв у допомозі. Веселий був, життєрадісний. Про таких ще кажуть – душа компанії. Міг жартом миттєво налаштувати колег на позитив. На Віктора в тяжку хвилину завжди могли покластися його колеги».

 

За станом здоров’я Віктор не проходив строкову військову службу, але з початком збройної агресії у липні 2023 року був мобілізований до Збройних Сил України і став на захист нашої України, відповідально виконував усі поставлені бойові завдання. Останній бій прийняв поблизу населеного пункту Синьківка на Харківщині.

Віктор Стражець із 09.12.2023 вважався зниклим. Майже 4 місяці рідні вірили, що Віктор живий, але війна безжально розбила всі сподівання. У нього залишилися дружина Зінаїда та син Віталій. 
 

Слюсар-ремонтник цеху сервісного обслуговування Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже два роки.

 

Був мобілізований в листопаді 2022 року. Служив старшим матросом, сапером. Загинув при захисті смт. Курдюмівка Бахмутського району Донецької області. Нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня.

 

В Олександра Лозового залишилися дружина Яна та син Роман.  
 

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування цехк по виробництву обкотишiв № 2 Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад три роки. 

 

Був мобілізований в березні 2022 року. 

 

Колеги згадують Андрія Лепського так: «За час роботи на комбінаті зарекомендував себе грамотним, ініціативним та відповідальним робітником, який досконально знав технологічне обладнання та був дуже вимогливий до себе. Його відповідальне відношення до праці – показник надійної роботи електричного устаткування. Вмів індивідуально підійти до кожної проблеми та роботи, мав особисту точку зору з багатьох питань. Забезпечував виконання в зазначені строки виробничих завдань, раціональне витрачання матеріалів. Відповідально ставився до виконання правил та норм з охорони праці та правил безпеки.

Свій практичний досвід вміло передавав молодим працівникам, допомагав в оволодінні професійними навичками. Вмілість та впевненість проявляв в аварійних та непередбачених ситуаціях. Брів активну участь в благоустрої прилеглої території цеху. Андрій Олексійович був дуже технічно-грамотний робітник, з притаманним високим почуттям відповідальності за доручену справу, оперативність, цілеспрямованість, професіоналізм. Умів приймати самостійні, продумані, обґрунтовані рішення і відповідати за їх реалізацію».
 

Механік дільниці цеху по виробництву обкотишiв № 2 Північного ГЗК. Працював на підприємстві шість років. 

 

Був мобілізований в червні 2023 року. Загинув при захисті Батьківщини під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Андріївка, Бахмутський р-н Донецької області. Посмертно нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня.

 

Колеги згадують про Євгена так: «За період роботи на комбінаті зарекомендував себе трудолюбивим, добросовісним працівником, який відчував відповідальність за доручену справу. Досконало знав будову закріпленого за ним обладнання. Вміло, технічно грамотно його експлуатував, максимально використовуючи його ресурс за рахунок постійного догляду. Завдання виконував вчасно та якісно завдяки дбайливості та бережному ставленню до техніки. У своїй діяльності проявляв розумну ініціативу. Швидко орієнтувався та вміло діяв у складних ситуаціях. Наполегливий у виконанні службових обов’язків, здатний критично оцінювати свою діяльність. Був дуже дружелюбною людиною, готовий прийти на поміч в будь-якій ситуації. В колективі мав авторитет і вмів створити хорошу робочу атмосферу».

 

В Євгена Пєвнєва залишилися сини Данило та Ярослав і мати Тетяна Вадимівна.