З непохитною вірою у перемогу України ветеран війни, а наразі механік автоколони №1 Північного ГЗК Володимир Золотарьов, влітку 2022 року вступив до технічного університету Метінвест Політехніка. На той час він боронив країну у складі 129-ї окремої бригади ТрО. Про досвід роботи на ПівнГЗК, фронт та навчання заради майбутнього – в історії героя.
Знайти вільний час на розмову про себе Володимиру Золотарьову зараз доволі складно. Його життя розписано чи не похвилинно. На роботі він нині тимчасово виконує обов’язки керівника автоколони. Поки говоримо, Володимир паралельно вирішує виробничі питання, бо треба розписати наряди на наступний день для усього автопарку. Після роботи – онлайн навчання в Метінвест Політехніці, а ще ж є родина – дружина, син та донька. У свої вихідні чоловік їздить у волонтерських справах до розташувань захисників.
Народжений бути керманичем
Про себе Володимир жартує, що неначе за кермом і народився. Говорить, скільки себе пам’ятає, біля нього завжди машини. Такий хист чоловікові, певно, дістався від батька Ігоря Юрійовича, який довгий час працював водієм автосамоскида у гірничотранспортному цеху №2 Північного ГЗК. Саме на це підприємство, після закінчення Софіївського професійного ліцею, з «корочкою» тракториста-машиніста у 2008 році прийшов і Володимир. Далі була строкова служба в армії, а після хлопець повернувся до ГТЦ-2. Кермував паливозаправником, черговою машиною, аварійною, а вже пізніше пересів на велетня-самоскида, як і тато, і працював аж до початку повномасштабного нападу росії.
У війську територіальної оборони
«У той день, коли почалася війна, я чогось прокинувся раніше, ніж зазвичай. Походив, увімкнув телевізор, а там у новинах повідомляють про ракетні обстріли території України. Я швидко знайшов свій військовий квиток і побіг у справах. Лише встиг пояснити дружині що і до чого. А вже 26 лютого у складі 129-ої бригади ТрО я обороняв аеродром біля військмістечка. Згодом нас перекинули на Херсонський напрямок. Там нас трохи потріпало. Я отримав пару контузій, але настрій був такий, що треба йти вперед. Ми мали відігнати ворога подалі від свого міста», – згадує Володимир Золотарьов.
Разом із побратимами Володимир брав участь у звільненні Херсонщини. Гнали окупантів аж до річки Дніпро. Певний час його мінометна батарея тримала позиції і на береговій частині Нікополя, який росіяни «поливали» артилерією з протилежного окупованого берега. Далі було лікування у госпіталі. За цей час батарею відправили на Донеччину. Околиці Авдіївки, Красногорівка, чергові поранення, а далі – серйозні проблеми з хребтом. У Львові Володимиру зробили операції, після того він протягом року проходив лікування та реабілітацію. А у червні 2024 року був звільнений зі служби за станом здоров’я.
Війна навчанню не завада
Ще до війни Володимир Золотарьов мав бажання отримати вищу освіту. Аж раптом почув про створення першого недержавного технічного університету Метінвест Політехніка у Маріуполі. Знайшов контакти, зателефонував, але виявилось, що перший набір студентів планувався лише на наступний рік. Минув час, почалася велика війна, а за пів року від початку, зважаючи на гарні організаторські здібності та професійність, Володимиру запропонували увійти до офіцерського складу. Та не вистачало вищої освіти. Ось тоді чоловік і повернувся до думки про вступ до вишу, тим більше, що процес навчання онлайн був вже налагоджений. У приймальній комісії Метінвест Політехніки телефоном розповіли про умови вступу та перелік спеціальностей. Володимира зацікавила відкрита розробка родовищ. Тим більше, що завдяки тривалій роботі у Ганнівському кар’єрі водієм автосамоскида, чоловік розумівся на усіх технологічний процесах.
«До університету я вступив. Лекції слухав, коли був інтернет. Заходив на платформу з телефону. Пізніше придбав собі ноутбук. Усі хлопці знали, що коли вчуся, мене відволікати не можна. Так і вчився між боями. Першу сесію здав добре, бо там програма більше на повторення. Продовжував навчання і в госпіталі. У нас чудові викладачі, вміють зацікавити, але вони добре знають теорію, а я – практику. Тому до мене часто звертаються, щоб розповів, як воно все реально працює на прикладі Ганнівського кар’єра. Зараз я на четвертому курсі, навесні вже захищатиму диплом. Наразі докладаю зусиль, аби опанувати Excel та Power Point, бо раніше не мав потреби користуватися цими програмами», – ділиться Володимир.
Волонтерська місія виконується
Велику частину вихідних днів Володимир Золотарьов проводить за кермом свого буса. Він знайомий з багатьма волонтерами і не припиняє допомагати тим, хто зараз на фронті. Їздять на Донецький напрямок, Харківський, Сумський. Розповідає, що допомога потрібна постійно. Починаючи від теплих шкарпеток, термобілизни, рукавиць, балаклав, засобів гігієни, повербанків – до РЕБів, тепловізорів та дронів. Ну, і звичайно, смаколиків. Від них у дорослих суворих чоловіків одразу піднімається настрій. У тому, що ми зможемо відстояти свою землю, Володимир не сумнівається. Заради того живе, працює, допомагає і вчиться.
