Металург з родини військового, Юрій Аркуша ще у 2014-му знав напевне, що цілісність і незалежність України необхідно захищати. До війська пішов на початку 2015-го, бо так відчував серцем, а остаточним поштовхом для цього стало повернення «на щиті» із зони бойових дій доброго друга.
«24 лютого 2022 року я працював на доменній печі у денній зміні, зранку дали два випуски чавуну, а тут хлопці повернулися з «побутовки», кажуть, погані новини, на нас летять ракети, це війна. Я прямо посеред робочого дня попрощався з усіма в цеху, заїхав додому, щоб вдягнути форму, яку зберіг з АТО, і поїхав до військкомату», – згадує ветеран з Каметсталі, кавалер Золотого хреста Юрій АРКУША.
Свій обов’язок Юрій Аркуша виконував у 92-й бригаді. Він отримав військову професію командира самохідної артилерійської установки та досвід бойових дій у десантно-штурмових військах. Звідти й «привіз» свій позивний «Сивий». Одного разу під час щільного обстрілу позицій на той час 33-річний Юрій був фактично заживо похований у бліндажі. Побратими відкопали й вивільнили його – контуженого і… абсолютно сивого.
У мирному житті Юрій Аркуша завжди працював із металом – чи то у вагонобудівній, чи у хімічній промисловості. Виплавляти чавун на Каметсталі доля відвела йому лише трохи більше трьох років – горновим доменної печі. Далі понад два з половиною роки чоловік працював там, де навіть метал не завжди витримував.
24 лютого 2022 року Юрій прибув у 93-тю бригаду, а 25-го вже очолив підрозділ диверсійної розвідки. Понад пів року разом із побратимами виконував цю, як він сам говорить, специфічну роботу: спочатку вели контр-диверсійну діяльність на Дніпропетровщині, а в зоні бойових дій вже самі працювали як диверсійно-розвідувальні групи.
– Скажімо, сусідній підрозділ «скаржиться», що якась мінометна позиція ворога їх надто «ображає». Наше завдання – знайти цю позицію і просто знищити. Було й інше, робота така специфічна. Це шлях в один бік, тому треба спрогнозувати усе наперед, розрахувати кожен крок, щоб і завдання виконати, і бійців не втратити. Моє найбільше задоволення, що за час мого керування такою групою жоден з хлопців не загинув, навіть «трьохсотих» не було, хоча працювали ми досить ефективно.
Далі була стрілецька робота у роті вогняної підтримки, першим номером на станковому гранатометі – протипіхотному товариші, який ефективно відпрацьовує також по неброньованій та легкоброньованій техніці. На Ізюмському напрямку воїн з Каметсталі отримав Золотий хрест.
Золотим хрестом бійців нагороджують за особливі здобутки у виконанні бойових завдань та особисту мужність. Юрій Аркуша згадує свій епізод із властивою йому дотепністю, хоча на той момент йому було не до сміху. Довелося протистояти, стримуючи танковий прорив, з одноразовими гранатометами, якими неможливо підбити танк.
– Тож я той танчик колупав, колупав, поки він не витримав, відвернув, почав маневрувати і прямісінько наїхав на протитанкову міну, знесло йому башту. Я сам опинився під лютим обстрілом, та сусідній підрозділ врятував. Золотий хрест отримав від генерала Залужного. Я тоді був у шпиталі після поранення, весь час на межі свідомості, та впевнений, що бачив поряд командуючого і чув його голос.
За майже два з половиною роки повномасштабної війни Юрій у складі підрозділів ЗСУ працював у найгарячіших точках на різних напрямках. Надійною підтримкою у бойовий час були для нього друзі, у тому числі й доменщики, які використовували всі можливості, щоб зателефонувати, допомогти з амуніцією, принести такі необхідні звістки з тилу. Метінвест також залишався серед цих друзів – надавав підтримку, гуманітарну допомогу родині, матеріальну компенсацію після поранення.
– Там час втрачає свою сутність, у деяких, надто спекотних, випадках навіть не розумієш, скільки днів минуло. Бахмут був найскладнішим для мене періодом, саме там отримав три поранення, останнє – доволі тяжке, після якого демобілізувався і повернувся до рідного міста, до родини і на Каметсталь.
Із доменним цехом Юрію довелося попрощатися, хоча має там чудових товаришів, мирних побратимів, як називає їх, та стан здоров’я не дозволяє знову стати до горна печі. Сьогодні він виконує свої робочі обов’язки у цеху підготовки виробництва експедитором. Колектив майже цілком жіночий, і до колеги з бойовим досвідом – ставлення тепле та чуйне.
– Військовому, який повернувся з бойових позицій, поки він сам собі у голові щось не змінить, ніхто нічого змінити не зможе. Буває тяжко, іноді навіть деякі слова можуть вивести мене з рівноваги, хоча точно знаю, що у будь-якій команді я людина досить позитивна, зі мною не буває проблем. У цьому колективі мені подобається, мої співробітниці теж завжди зустрічають мене на позитиві – посміхаються і до того ж весь час намагаються чимось пригостити. Без надмірної цікавості, та іноді, у хвилини перепочинку, ділюся з ними деякими кумедними спогадами. Хоча б про ту ж саму каву, якої одного разу захотілося до нестями, до відчуття аромату і смаку у найбільш невідповідний для цього момент. От і уявіть: на Ізюмському напрямку під дуже щільним танковим обстрілом троє невгамовних, лежачи на землі, варять каву. У підсумку ми отримали бажаний смачний напій і… добреньку виволочку від ротного.
Та найбільшою, дійсно сталевою, непохитною і водночас найтеплішою і найніжнішою опорою для воїна була його сім’я – дружина Ольга, п’ятнадцятирічна донька. Хвилини зв’язку через Starlink говорили більше, ніж багатослівні освідчення. А після повернення вони дійсно тепер завжди разом.
– Родина – це саме те, що повинен, просто зобов’язаний захищати чоловік. Я не вступаю в суперечки з тими, хто тікає від служби, навчився нікого не судити. Але одному такому все ж відповів: «Друже, це ж виходить, що твоя родина мені потрібніша, аніж тобі». Не знаю, зрозумів він чи ні. А я помітив, що деякі моменти, які раніше для мене були як би самі собою зрозумілі, зараз набули якогось загостреного сенсу. Кожна година спілкування з моїми дівчатками, кожна можливість побалувати доньку та жінку – це радість. Хочеться виконати всі обіцянки, навіть колишні, давні. І якнайбільше спілкуватися. От, наприклад, риболовля стала нашим спільним родинним хобі. Відпочинок біля багаття, час поряд із дружиною на березі із вудкою, неспішні розмови – це я не проміняю ні на що інше.
