До Дня Незалежності України в Запоріжжі відбулася церемонія вшанування загиблих воїнів на Дереві пам’яті.
Більше 60 нових дзвіночків «заговорили» голосами Героїв із Запоріжжя та Запорізького регіону.
- Це Дерево, цей дзвін – нагадування для дітей, онуків, рідних та друзів полеглих захисників: вони віддали найдорожче, що мали, аби ми жили у вільній та Незалежній Україні. Маємо завдячувати їм, шанувати їхній подвиг, а пам’ять про Героїв – передавати наступним поколінням українців, – зазначила Тетяна ГОРБАЧОВА.
Тетяна – дружина загиблого запоріжсталівця-військовослужбовця Віталія Горбачова, на церемонію вшанування прийшла разом із донькою Валерією. Родина вішає на Дерево пам'яті дзвіночок і вірить – Віталій досі з ними.
- Дуже важко змиритися з тим, що нашого батька, чоловіка, товариша – більше немає поруч. Важливо, що в нашому місті є такі інсталяції, традиції вшанування та меморіалізації воїнів. Це допомагає заспокоїти біль втрати і зберегти в пам'яті народу історії боротьби за Україну, – кажуть рідні Віталія.
Чоловік майже 30 років працював на Запоріжсталі машиністом шихтоподачі доменного цеху. Мав велику повагу у колективі, в якості наставників виховав чимало молодих фахівців. Колеги називали його «майстром з золотими руками».
Попри суворий вигляд, Віталій був чуйною та доброю людиною, турботливим батьком і коханим чоловіком. У родині він розкривався по-особливому – завжди готовий зробити все можливе та неможливе заради своїх двох доньок і дружини.
У березні 2022 року Віталій добровільно став до лав Національної гвардії України.
- Він пішов на службу не вагаючись. Завжди цурався слова «герой» – вважав своїм обов'язком захищати державу, свою родину. Саме таким ми його і пам’ятаємо: мужнім, сміливим, непохитним. Справжнім Героєм України, – кажуть дружина Тетяна та донька Валерія.
За три роки чоловік пройшов чимало бойових доріг. Був стрільцем, боронив Донецький та Запорізький напрямки. Він був відданим побратимом, мужнім воїном і прикладом незламного духу. Життя захисника обірвалося у лютому цього року.
За проявлені мужність і героїзм при захисті України нагороджений медаллю «Хрест Свободи» від Православної Церкви України та медаллю «Ветеран війни».
Разом з мамою Катериною принесла квіти до Дерева пам’яті й трирічна Аня. Відтепер пам'ять про її татка Миколу житиме і тут. За життя неодноразово проходив до Дерева пам'яті і сам Микола, розповідає жінка. Тут він вшановував пам'ять своїх побратимів.
- Ця війна принесла багато втрат. На жаль, довелося поховати і наших друзів, близьких. На цьому дереві також є дзвіночок з ім'ям нашого кума, – додає Катерина.
Микола МІСЮРА до великої війни працював на комбінаті Запоріжсталь, двічі підписував контракт з військом.
Останній – за 13 днів до повномасштабного вторгнення. Спершу боронив рідне Запоріжжя. Потім – Донеччину. Загинув чоловік у червні цьогоріч.
- Це була дуже світла, добра людина. Завжди був усміхнений. Дуже хочу, щоб донька пам'ятала про папу. І щоб жоден герой, що поклав життя заради майбутнього наших дітей – не був забутим, – каже Катерина МІСЮРА.
Нагадаємо, що меморіальну інсталяцію «Дерево Пам'яті» відкрили у парку Металургів у жовтні 2024 року, в рамках міжнародного фестивалю сучасного мистецтва GOGOLFEST POKROVA. На металевих гілках дерева розміщені трубки-дзвіночки замість листя. Вони створюють мелодійний передзвін і символізують відлуння голосів полеглих Героїв. Саме дерево є символом боротьби й непохитності українців у прагненні до свободи.
