Переможно пройшовши княжою добою, він загадково зник на декілька віків, а воскрес аж на грошах УНР та спорядженні бійців Української Повстанської Армії. За радянських часів його використання жорстоко каралося – однак, доба комуністичного терору минула, а він, як і тисячі років тому, гордо височіє над дніпровськими кручами. Щодо його походження точаться запеклі суперечки: хтось переконаний, що це норманський шолом, інші – що лук зі стрілою, якір чи мисливський сокіл… Що насправді означає малий Герб України, звідки він родом та як йому вдалося пережити понад тисячу років – читайте далі.
Мабуть, кожен українець чув версію, що наш герб – це імена великих правителів Києва: Володимира, Ольги та Ярослава, запечатаних у слові ВОЛЯ. Можливо, й так, але науково обґрунтувати це досить складно. Ми навіть не знаємо, чи в ті суворі часи його взагалі називали тризубом – бо в новітній історії ця вичерпна та влучна назва з'явилася лише у 1917 році з легкої руки Михайла Грушевського. Виявляється, описуючи зображення, які претендували на звання герба молодої УНР, він уже мав свого фаворита – золотий плуг на синьому тлі, як символ достатку та мирної праці. Тож всі інші документував лаконічно, як-от:
Гарно промальований геральдичний знак неясного значіння, щось вроді тризубця.
— Михайло ГрушевськийІ ось тут Михайло Сергійович припустився суттєвої для історика неточності. Виявляється, герб України значно старший за будь-який геральдичний знак і навіть саму геральдику як таку. А найдавніші спогади про подібну символіку сягають навіть глибше, ніж часи Київської Русі – щонайменше, до VI століття до нашої ери.
У часи сивої давнини
Якщо підійти до питання ґрунтовно, можна відшукати понад 40 версій походження сучасного тризуба – буквально на будь-який смак. Є божественна, що апелює до тризубця як зброї індійського Шиви, античного Нептуна, скіфського Тагисамада чи добре відомого нам слов’янського Перуна. Є рунічна, що проводить паралель між нашим гербом та руною «Мир» – символом добра, мудрості та Дерева Життя, що об’єднує три світи: потойбічний, людський та божественний.
Про тризуб згадував навіть Платон: у своєму «Тімені» він досить докладно описав царів міфічної Атлантиди – вбраних у блакитні шати з золотим зображенням тридента. Де ж тут зв’язок з Україною? – запитають скептики, чим дадуть нам чудову можливість спрямувати їх до праці іншого знаного грека – Геродота. В них поважний картограф і мандрівник стверджує, що кімерійці, які заселили територію України ще в ІХ столітті до нашої ери, були не ким-небудь, а нащадками атлантів. Звісно, науково довести це неможливо, але версія цікава. А поки вищезазначені скептики досліджуватимуть античні рукописи в пошуках контраргументів, можемо перейти до історії доказової – в часи, коли на берегах Дніпра зародилася і розквітла потужна європейська держава – Київська Русь.
За часів Київської Русі
Використовувати тризуб як князівський знак почали ще за часів князя Ігоря – печатку з ним мали посли, які укладали договори з греками. Продовжив традицію і син князя – Святослав Хоробрий. У пізнішому рукописі літопису Манасії збереглося навіть зображення його дружини зі штандартами-тризубцями. Втім, це, скоріше, виняток з правила, адже масово Святослав використовував дещо іншу емблему, а саме – двозуб, схожий на літеру «Ц» зі зміщеним до центра хвостиком. Вона, до речі, теж успішно подолала тисячолітній марафон і знайшла своє місце на одностроях українських спецпризначенців.
Цегла з тризубом знайдена в 1908 році в руїнах Десятинної церкви
Символ Володимира
Широко вживати сучасний український герб стали лише за сприяння сина Святослава – Володимира Великого. Саме він остаточно додав центральний зубець до зображення тридента. Одні історики кажуть, мовляв, так вшанував пам’ять батька, інші стверджують, що мав намір інтегрувати у символіку хрест чи на згадку про хрещення Русі.
ФАКТ
Сьогодні тризуб – це єдиний державний символ, який постійно експонується у Ватикані, поруч із зображеннями князя Володимира та княгині Ольги.
Тризуб на монеті Володимира (Великого) Святославовича
Хай там як, а наступні покоління князів київських нерідко змінювали це зображення. Наприклад, за Ярослава Мудрого воно стало максимально схоже на сокола, що падає вниз, атакуючи здобич – сьогодні цей символ прикрашає шеврони бійців ЗСУ. І саме тут маємо зробити паузу, щоб пояснити один важливий нюанс.
Чому росія ненавидить український тризуб?
На перший погляд, може здатися, що причина – в загонах Української Повстанської Армії, які відродили традицію Володимира та взяли за емблему його знак. Легендарна мужність і креативність у боротьбі з більшовиками зробили їх героями переказів та легенд, завдавши чимало клопотів червоному режиму. Тому цілком логічно, що партія всіляко переслідувала цей символ і аж до розвалу союзу жорстоко карала за використання тризуба.
Але насправді причина не лише у страху чи ненависті. Річ у тім, що тризуб Володимира фактично з’єднав сучасну незалежну Україну та тисячолітню культуру Київської Русі. Він – свідок того, як на дніпровських кручах зароджувалась українська державність. Пам’ятка про нашу спадщину, що бере початок якщо не з Трипілля, то, принаймні, за княжих часів. А ось в росії такої немає. Тож, тризуб – це вічна шпилька, що нагадує: зі спільного в Русі та росії – лише дві літери у назві. А його доречне воскресіння стало провісником близького фіаско царату і закликом відроджувати все українське: освіту, культуру та державу.
Загадковий козак
Поступово вийшовши з обігу через занепад Рюриковичів, монети з тризубом залишалися невідомими в наукових колах аж до 1796 року. Перша з них потрапила в руки дослідників неймовірним, майже містичним чином. Уявіть собі: Київ, 1796 рік, звичайна столична аптека. Підпилий козак мимохідь заводить бесіду з господарем і хизується медальйоном, який дала йому мати як оберіг. Заворожений небаченою красою, аптекар пропонує купити дивовижу і – неймовірно! – переконує козака продати талісман. А оскільки герой цієї історії був не лише знаним у Києві фармацевтом, а й дослідником, то залишив детальний опис монети – включно з символом-тризубцем, викарбуваним над лівим плечем князя.
Ланцюгова реакція
Незначна, на перший погляд, подія ніби викликала до життя забуту історію. Почались регулярні знахідки монет з володимирівською символікою. Спочатку поодинокі, а потім – цілий горщик! І знову ніби в казці: 1852 року неподалік Ніжина, працюючи на полі, хлопчик випадково пошкодив древню глиняну посудину, в якій зберігалось понад 200 (!) срібних монет часів Володимира та Ярослава Мудрого.
Чесна дитина повідомила про знахідку волосного писаря, який пообіцяв подбати про скарб. І ледве не подбав: якби монети випадково не дійшли до Ніжинського університету, то продав би усі й добряче на тому нажився. Зрештою, науковці теж не надто допомогли: після того, як було з’ясовано, що деяким екземплярам понад 1 000 років, срібники конфіскував Ермітаж – як і скіфське золото, що роками вивозилось з України в музеї держави-терориста. Однак, національне відродження було вже не спинити.
Ренесанс Тризуба
За 55 років після ніжинської знахідки, царський режим впав, а на теренах сучасної України виникла УНР, яка відновила нашу незалежну та древню державність.
В цей момент гостро постало питання національної символіки – адже українська ідентичність віками нищилась та пригнічувалась імперською владою. Потрібен був символ, який нагадав би про тисячу років національного пошуку та самоствердження, співвідносився з християнською концепцією та ще й був чимось свіжим, новим – як молода держава, котру він символізував. В цьому змаганні тризуб успішно обійшов галицького лева, лук та стріли з печаток XVII-XVIII століття, та навіть символ запорізького товариства – козака з мушкетом.
Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною i культурною історією.
— Михайло ГрушевськийТак, обрамлений у лавровий вінок, український тридент отримав нове життя як герб вільної країни. А дещо пізніше – став символом запеклої боротьби проти більшовиків, які прийшли її в нас відібрати.
Тризуб у підпіллі
Ненависть до тризуба і страх перед українською культурою стали червоною – бо кривавою – ниткою, що об’єднала, здавалось би, протилежні ідеї царату й більшовизму. У тому ж таки 1918, коли в потязі під Корсунем Тимчасовий Уряд затверджував наш герб, більшовики увійшли в Київ. Всього за декілька днів було страчено та закатовано понад 5 000 українців. Переважно, жертвами були ті, в чиїх оселях знаходили національну символіку – вишиванки, рушники чи портрет Шевченка. Без розбору вбивали тих, хто просто розмовляв українською.
Однак навіть за жорстокого переслідування українська символіка таємно зберігалася в оселях патріотів, ніби чекаючи свого часу. Не раз і не два лютували спочатку більшовики, а потім – комуністи, виявляючи то український прапор, вивішений над адміністративною спорудою, то тризуб, який невідомі вночі виклали з каміння на полонині. Тризуб карбували на українських грошах, відзнаках та нагородах УПА. Його стилізоване зображення – із мечем замість середнього зуба, красувалося на емблемі та документах ОУН. Підливала масла у вогонь і українська інтелігенція. Передчуваючи лихе, її представники виїхали за кордон та створили міцну діаспору по всьому світі. Там, за морем, почали видаватися книги, виписуватися пам’ятні грамоти, які прикрашав гордий знак Володимира.
Майже століття наш тризуб виживав в умовах червоного терору. Коли спроба залякати українців та змусити відмовитися від своєї спадщини з тріском провалилася, радянські пропагандисти оголосили гербу ще одну війну – ідеологічну. Практично жоден випуск гумористичного журналу «Перець» не обходився без карикатурних зображень тризуба. Такою інфоатакою пишався б навіть Геббельс, але з українцями це дало зворотний ефект. Постійно залишаючись на слуху, тисячолітній символ підбадьорював борців за незалежність, переконуючи знов і знов: найбільше будь-яка диктатура боїться вільних людей. Тож, коли у 1992 настав час обирати державний герб України, ні в кого не виникало сумнівів яким він має бути.
Тризуб за часів незалежності
Одним з найскладніших пострадянських викликів стало затвердження Тризуба Верховною Радою – адже навіть після розвалу союзу там залишалося чимало прихильників кривавого режиму. Саме з того часу веде свій початок ідея Великого Державного Герба, – зізнається геральдист Олекса Руденко.
В 1996 році, коли ухвалювалась Конституція, через комуністів та соціалістів ніяк не проходила стаття про державні символи. Щоб їм догодити, вигадали, що буде потім Великий герб і буде їм серпів та молотків.
— Олекса РуденкоТак, десь натиском, а десь – кмітливістю, Україна нарешті позбулася радянського клейма, про яке ще в 1930-х роках ширилась жартівлива, але водночас трагічна пісенька зі словами «Де серп і молот – там смерть і голод». У цьому контексті заміна страшного символу на щиті Батьківщини-Матері виглядає не лише обґрунтованою, але й раціональною. Погодьтеся, вільна людина не стане носити мітку рабовласника ні під час війни, ані в будь-який інший. Крім того, це рішення стало фактичним підтвердженням демократії в Україні: адже його було прийнято в результаті всенародного опитування, де «за» проголосували близько 85% респондентів.
ФАКТ
Група Метінвест стала фінансовим партнером проєкту з реконструкції монумента «Батьківщина-Мати» і заміни радянського герба на щиті на український тризуб. Також спеціалісти Запоріжсталі відновили марку сталі, з якої було виготовлено монумент.
Тут можна було б зробити ліричний відступ та розповісти про довгі та щасливі (хоч іноді й складні) 32 роки незалежності. Про національні свята і важливі дати, де тризуб став бажаним і частим гостем. Про страшні тортури, яких зазнавали наші хлопці та дівчата в російському полоні за татуювання з його зображенням. Бо в росії теж є традиція набивати на грудях герб або портрети лідерів держави. Однак, вона бере початок зі спільноти ув’язнених, де вважалося, що через це варта не буде в них стріляти.
З Тризубом історія прямо протилежна: такі патріотичні тату роблять не для того, щоб захиститися від небезпеки, а всупереч їй. У ХХ столітті Державний герб став органічною частиною нашого життя, символом, яким ми пишаємось і за який готові стояти стільки, скільки потрібно. І вже не так суттєво, що він означав на світанку історії та звідки прийшов. Набагато важливіше те, що ми, сучасні українці вбачаємо у ньому зараз. А це передусім тисячолітній зв’язок з предками, понад 200 років національно-визвольних змагань та наша ВОλЯ, що ввібрала у себе багату віковічну культуру, мирний, але бурхливий норов та нестримне бажання свободи – особистої й для всього українського народу.