Історія Запоріжсталі почалася саме тут: 16 листопада 1933 року доменний цех видав перший чавун. Відтоді змінилися технології, обладнання, покоління працівників. Але незмінними залишилися люди, для яких доменний цех став значно більшим, ніж просто місцем роботи.
Доменний цех завжди був особливим. Тут працювали люди з характером: витривалі, працьовиті, фізично й морально сильні. А ще доменники завжди славилися вмінням підтримати одне одного, командним духом і особливою цеховою солідарністю. Тут знали ціну професіоналізму, а ще – ціну доброго жарту після непростої зміни.
У житті цеху було чимало моментів, які й сьогодні згадують із гордістю. Будівництво доменної печі №3 стало знаковою подією для української металургії. Унікальна технологія великоблочної збірки, велетенський кран Mammoet, за допомогою якого монтували конструкції печі, інтелектуальна 3D модель домни – це був час масштабних задумів і великих можливостей.
Були й інші історії. Прапор України над доменними печами, який став символом української душі підприємства. Зйомки мандрівника Дмитра Комарова, який спробував себе в ролі горнового. Екскурсії, під час яких відвідувачі затамовували подих, побачивши, як із печі виходить розпечена червона лава чавуну. Для багатьох це було перше знайомство з металургією, яке залишалося в пам'яті на все життя.

Та за кожним таким видовищним процесом завжди стояла щоденна робота доменників. Саме вони знають цю виробничу кухню зсередини: розуміють технологію, відчувають процес, знають особливості і характер кожної домни. І не раз саме цей досвід допомагав колективу долати складнощі.
Повномасштабна війна принесла випробування, до яких неможливо підготуватися заздалегідь. Коли виникали проблеми із сировиною, доменники шукали технологічні рішення, експериментували зі складом шихти й температурними режимами, щоб зберегти якість чавуну.
Коли частина колег долучилася до лав Сил оборони, у цеху забракло фахівців. Тим, хто залишився, довелося брати на себе додаткові обов'язки та опановувати нові ділянки роботи. А коли почалися блекаути, команда розробляла нові алгоритми дій і фактично створювала систему роботи в умовах раптових знеструмлень, щоб уберегти обладнання. Те, що спочатку здавалося безпрецедентним викликом, згодом стало частиною нової виробничої реальності.
Та найважчим випробуванням стали ворожі атаки. Доменний цех опинився серед головних цілей ворога. Адже це серце комбінату.
Найболючіша сторінка цієї історії – літо 2026 року, коли ворожий удар вразив агрегати доменного цеху. Загинули вісім працівників доменного цеху та ЦРМО №1. Для колективу це непоправна втрата людей, з якими разом ділили робочі зміни та життя. Ми пам'ятаємо кожного. І ніколи не пробачимо ворогу цих смертей.


Сьогодні доменники продовжують усувати наслідки ворожих атак на виробництво. Це складна робота, яка потребує досвіду, витримки й великої відповідальності. Вони повертають до ладу обладнання, розбирають пошкоджені конструкції, шукають рішення там, де немає готових відповідей. І роблять це в умовах, яких ще кілька років тому ніхто не міг уявити.
- Доменний цех – це люди, з якими ми роками працюємо пліч-о-пліч, разом долаємо труднощі й підтримуємо одне одного. Сьогодні це особливо важливо. Попри всі випробування, команда продовжує працювати, шукати рішення та можливості для відновлення виробництва. Я бачу, скільки сил і досвіду кожен вкладає у цю роботу. І дуже ціную, що навіть у найскладніші часи ми залишаємося командою. Дякую кожному, хто сьогодні з цехом, хто не опускає рук і робить усе можливе, щоб він жив і працював, – зазначив начальник доменного цеху Сергій САФОНОВ.
Ми пишаємося тими, хто сьогодні тримає виробництво, і чекаємо додому колег, які захищають Україну. Пам'ятаємо всіх, чиї життя забрала війна – на фронті та в тилу. Вони назавжди залишаться частиною команди доменного цеху.
93 роки – це історія поколінь, великих проєктів, щоденної праці та спільних спогадів. Але насамперед це історія людей. І саме вони сьогодні визначають, яким буде її наступний розділ.
Історія Запоріжсталі триває. А далі – буде.