Коли почалася війна, Михайло вивіз родину до Полтави. Автівкою повертався назад до Маріуполя, щоб стати до лав ЗСУ. На Володарській трасі чоловік з’їхав на узбіччя, пропускаючи автоколону, і підірвався на міні. Українські військові викликали «швидку», що доправила чоловіка до маріупольської лікарні. Там Михайлові прооперували ногу.
Невдовзі лікарня, де перебував Михайло, залишилася без світла, газу й електрики, а потім почалися масовані обстріли. Через брак медикаментів і важкі підвальні умови в чоловіка розвинувся сепсис.
На початку квітня окупанти вивезли пацієнтів лікарні до Новоазовська. Звідти Михайла відправили до Старобешевого, де намагалися вилікувати сепсис. Після фільтрації чоловік потрапив до Таганрога. У російській лікарні маріупольця прооперували й запевнили, що він зможе ходити.
Михайлові вдалося знайти перевізника й виїхати до України через естонський кордон. Повернувшись до родичів у Полтаву, він звернувся до місцевої лікарні. Однак діагноз був невтішний: ногу до коліна довелося ампутувати. За державною програмою в Полтаві чоловіку виготовили бюджетний протез. Михайло лагодив його вже двічі. Та й користуватися ним не дуже зручно: ні на город вийти, ні ремонт зробити.
Дружині Михайла зателефонували з Метінвесту й запропонували протез кращої якості. Так співробітник компанії став учасником програми протезування від гуманітарного проєкту «Рятуємо життя» та Проєкту підтримки протезування в Україні. Чоловікові вже замовили високомобільний спортивний протез.
Михайло налаштований оптимістично:
– Сподіваюся, що Маріуполь звільнять і я повернуся до міста відбудовувати комбінат. Адже все своє життя я віддав підприємству та знаю його вздовж і впоперек. Вважаю, що зможу бути корисним у відновленні комбінату, тому прагну жити повноцінно. Найголовніше – не вішати носа, і все буде добре. Хай щастить!