Привіт, я Катя. В родині Метінвест я відносно недавно – декілька місяців. В мене тут затишний дім – відділ правого забезпечення трудових відносин і нас тут аж чотирнадцятеро – так-так, багатодітна сім'я.  

Проте ще декілька місяців тому я була в Метінвесті стажеркою, з ще п’ятнадцятьма хлопцями та дівчатами, з якими ми разом підкорювали цю вершину, хоча, пардон, одного разу довелося підкорювати і підземелля. І ось куди завернуло це життя – із стажерів в молодші юристи. 

Чи могла я ще пів року тому подумати, що так станеться? Та звісно ж ні. Але ось вона реальність: я тут, сиджу за корпоративним ПК і строчу цей текст з легкою посмішкою на вустах, згадуючи всі ті класні моменти, які мені довелося пережити в цей час, в цій компанії і саме з цими людьми.   

Назвемо цей лонгрід по простому: #Метінвест_моя історія – шлях від стажера до молодшого юриста. 

Пооооооїхали!

Квітень 2023 року. Підготовка до свята в самому розпалі: всі печуть пасочки, розмальовують крашанки, а я проходжу тест на стажування в компанію Метінвест. Я вирішила спробувати знову. Чому знову? Бо вперше я випробувала свою удачу ще на 2 курсі, але, на жаль, не пройшла. Трішки засмутилася, проте бажання повернутися до цієї ідеї не згасло. І ось, пройшовши тест вже на 4 курсі, я була задоволена собою, що спробувала знову, і пішла далі жити своє життя.  

Компанія з відповіддю не забарилася: ще не встигла я доїсти всі смачні мамині пасочки, як задзвонила мені Катя, помічник #MetinvestLegal, і поцікавилася чи хочу я і далі брати участь у відборі. І я не роздумуючи погодилася. 

Катя організувала мені співбесіду. Це була моя друга співбесіда, так, я нечастий гість на таких заходах, і не дивно, що рівень хвилювання перевищував всі нормальні показники. Однак я взяла собі за правило: бути самою собою, говорити так, як відчуваю, і не вигадувати те, ким я насправді не є.

Я вдячна за те, що мене не питали «А які сни вам сняться?», «Ким ви бачите себе через 5 років?».  Все було по-професійному: мене запитали чи стажувалася/працювала я десь раніше, який напрямок мене цікавить і що я очікую отримати від цього стажування. Ну хіба не клас? 

Сказавши «Дякую, до побачення», я відключилася і видихнула з полегшенням. Змішані були відчуття, але як сказав мені Юрій (один з організаторів стажування, якого ми по-дружньому ще називали Юр Палич): «Все гарно пройшло, ти молодець». 

Травень виявився ще більш радісним: я отримала підтвердження, що мене відібрали на стажування! Важко було в це повірити, але мрія стала реальністю. І коли Світлана Романова опублікувала в себе на сторінці фейсбук пост про нову хвилю стажування і зазначила про 16 цьогорічних стажерів, я раділа, бо серед тих 16 тепер була і я.

Ну що ж мені вам розказати про Олену Анатоліївну? Професіоналізм, відданість, щирість та доброта. І цей список я можу продовжувати і далі. Відверто кажучи, мені з нею пощастило: вона завжди намагалася мені все пояснити, відповідала на всі мої запитання і постійно тримала зі мною зв'язок. Спілкування з пані Оленою – це суцільне задоволення і користь. 

Мені здавалося, що вона знає про трудове право все і з великим бажанням ділилася своїм досвідом і знаннями зі мною, а я тягнулася за нею і намагалася второпати здавалося б невторопане. 

Олена Анатоліївна ще встигала цікавитися, як у нас ідуть справи з проєктною частиною стажування. Якщо і можна було кому пожалітися щодо проекту, то це точно Олені Анатоліївні, від якої я отримувала таку порцію мотивації, що хотілося завжди йти далі і далі. 

«Уррааааа!» - саме така її реакція була на нашу перемогу і в цьому відчувалася своя щирість. 

Навіть після завершення стажування ми продовжили спілкування: я могла їй написати і запитатися як справи чи попросити поради та завжди отримувала зворотний зв’язок.

Вона і досі підписана в телефоні «Куратор Метінвест» (упс). Але я напевно і не змінюватиму, хай так і буде, як згадка про той гарно проведений разом час.  

Про керівника відділу (вона ж Світлана Сергіївна) гріх не написати гарне слівце. Її перше адресоване мені повідомлення було змістовним: просто «ку-ку». І я вже тоді зрозуміла, що можна не переживати, людина сто відсотків з гумором. 

Мої очікування виправдалися на першому спільному дзвінку: Світлана Сергіївна привітала мене у відділі і з перших хвилин розмови запевнила, що сумувати тут я точно не буду. 

Її «Кать, як у вас з Лєною справи?», «Що у вас там по проєкту?» свідчили, що їй було не все одно на моє стажування і вона намагалася зробити моє перебування у відділі максимально комфортним і показати якомога ширший спектр задач, які виконує відділ. І у неї це вийшло. 

На останній святковій (саме так вона її назвала) оперативці вона сказала: «Ми з тобою ще побачимося». І як виявилося, а таки правду Світлана Сергіївна сказала. 

Погодьтеся, просто виконувати роботу – це трохи нудно, треба було якогось екстриму стажерам додати. Ну і організатори вирішили довірити нам процес купівлі Металобази… (але не лякайтеся, жодна Металобаза не постраждала). Ця місія складалася з 5 етапів і її виконували дві команди: Metalex та моя потужна команда We.Law.Steel, яку представляли Алла, Євген, Дмитро, Юліанна, Марко, Вадим, Василь та я. 

Спочатку важко було зорганізуватися, але біда (тобто купа роботи), нас швидко об’єднала. В нас був свій big boss, а також людина, яка відповідала за зовнішню комунікацію. Всі рішення ми приймали демократичним шляхом: голосуванням в чаті, де кожен міг обрати собі завдання, над яким буде працювати. Напевно не було і дня, коли б ми не зідзвонювалися, щоб щось обговорити чи комусь допомогти. 

Ми завжди переймалися за те, як ми пройшли етап і раділи, коли були попереду. І так, інколи доводилося жертвувати вихідними, але воно було того варте. 

Я з гордістю можу сказати, що ми виграли цей проєкт, але важливішою була навіть не перемога, а те, що цей проєкт нам показав: це не про ті різні документи, які ми складали, це не про той метал, за який ми відмовлялися платити, це про важливість і вміння працювати в команді, де чують тебе, де ти дослухаєшся до інших, де є взаємодопомога і коли, якісь негаразди, то не хтось один в чомусь винен, а вся команда щось не догледіла. 

Ось така була у нас командна робота, завдяки якій ми всі здружилися і досі продовжуємо підтримувати один з одним зв'язок. 

25 серпня. Останній робочий день: всі завдання виконані, накази підписані, розрахунок отриманий, техніка вже в дорозі. 

Було і радісно, і сумно водночас: радісно – бо за ці майже три місяці зі мною трапилося стільки всього чудового, а сумно, бо це все підійшло до кінцевої точки: стажування закінчилося, ми всі обмінялися словами подяки, сказали один одному цьом-цьом, па-па і почимчикували хто куди: хто в магістратуру, хтось ще закінчувати бакалаврат, а хтось можливо вже на роботу. 

Перезарядивши свої батарейки (в сенсі відпочивши), я теж вирішила не зупинятися на досягнутому. Оновивши резюме і вписавши туди «стажування в ТОВ «Метінвест Бізнес Сервіс», я почала шукати нові можливості стажування і працевлаштування. 

Підгледівши в Службі розшуку юристів декілька цікавих пропозицій, я надіслала туди резюме і стала чекати. Як не дивно, одна з компаній запропонувала мені пройти тестування, а потім запросили і на співбесіду. Але на горизонті з’явилася Вікторія Демиденко, яка одного дня подзвонила і запросила повернутися в Метінвестівську родину вже не стажером, а молодшим юристом. Чесно, це було неочікувано, але дуже приємно. Я була вдячна за той досвід, який я отримала від стажування, але я і подумати не могла, що мене могли покликати на роботу.

І тепер я стояла перед вибором: Метінвест чи компанія X. Обидві класні, але я зробила вибір на користь Метінвесту. Чому, можете запитати ви? Бо я завжди повертаюсь туди, де було добре, де мене цінували і підтримували. Можливо і в тій компанії так би було, але мене все одно тягнуло до червоної квіточки. Вибір зроблено – Метінвест зустрічай!

Ну що, як то кажуть: «І знову добрий день». Приємно було бачити вже знайомі мені обличчя і не менш приємно було почути від Світлани Сергіївни: «Вітаю в нашій команді, Катю».  

За моїми відчуттями у відділі панує атмосфера повітряності: корпоративний булінг відсутній, повага та допомога – завжди присутні, режим гумору ввімкнений за замовчуванням.

Ми щоденно бажаємо один одному доброго ранку, завалюємо іменинників привітаннями (скорпіончики у нас у відділі рулять), ставимо смайлики на різні мемчики та голосуємо із стратегічно важливих питань на кшталт «Друзі, хто бажає зробити собі подарунок і не працювати 1 січня?» або «Чи варто заводити кота?». 

Так все, більше таємниць відділу не розкриватиму, скажу лиш одне – люблю їх: за їх простоту, щирість і готовність завжди прийти на допомогу.  

Після посвяти у відділі в молодші юристи, треба було братися до роботи: дещо я вже знала (подяка Олені Анатоліївні), але ще було багато чого, що доводилося вчити з нуля. 

Окрім Олени Анатоліївни, в мене з’явилася ще і Вікторія Вікторівна – моя колосальна підтримка, професіонал своєї справи, в якої все буде добре і ніяк по іншому. Вони обоє, як той Чіп і Дейл, – завжди поспішають мені на допомогу. 

Коли я поцікавилася в Олени Анатоліївни, хто мені надсилатиме завдання чи за яким принципом мені їх брати, вона відповіла: «Бери, що хочеш, у нас демократія». Це був шок. Ні, демократія – це звісно чудово, але мені було важко оцінити чи зможу я справитися з цим завданням чи ні.

Минув тиждень, другий і я вже орієнтувалася, які запити мені під силу, а які завдання, як любить казати Вікторія Вікторівна, «ахтунг, ахтунг». Ще не доросла я до них, але старші колеги все одно намагаються залучати мене до їх розгляду, за що я їм дуже дякую.

Скажу правду: було нелегко, та і зараз не відчувається це полегшення. Новий день – новий досвід: інколи приємний, а часом і не дуже. Але на сьогодні я вже сміливіше натискаю кнопочку «в роботу», впевненіше спілкуюся з клієнтами і не боюся попросити допомоги у колег.

Робота і справді відрізняється від стажування, для мене зокрема тим, що це вищий рівень відповідальності. Ігри скінчилися на стажуванні, почалася справжня прожарка на роботі. 

І наостанок

Друзі, я приємно шокована, що у вас вистачило терпіння дочитати цю історію аж до цього моменту. Ловіть від мене аплодисменти. 

Що хочеться сказати в кінці: така вона, моя історія і не ставитиму я в ній крапку, нехай в кінці буде багато крапочок, адже все тільки починається і я впевнена, що попереду буде ще багато подій, про які я згадуватиму лише з приємними та теплими спогадами і якими захочеться теж потім з кимось поділитися…