Майстер зміни ковальської дільниці ремонтно-механічного цеху Каметсталі. Працював в Групі Метінвест майже шість років. 

Був мобілізований в перші дні повномасштабного вторгнення. Загинув в бою поблизу населеного пункту Гуляйпільське на Запоріжжі, захищаючи Україну.

У Андрія Ююкіна залишилися дружина Світлана, сини Андрій та Єгор, донька Дар’я та мати. 

Слюсар-ремонтник коксового цеху комбінату Каметсталь. Працював в Групі Метінвест майже 12 років. 

Був мобілізований в серпні 2022 року. Загинув на Донеччині, захищаючи Україну.

У Юрія Матвієвського залишилися дружина Марина, донька Інна та син Олександр. 

Провідний інженер з комп'ютерних систем Метінвест Діджитал (Кривий Ріг). Працював в Групі Метінвест понад 14 років. 

 

Був мобілізований в березні 2024 року. Служив кулеметником механізованого взводу на Харківському напрямку. Був нагороджений грамотою бригади. Загинув поблизу н. п. Красне Перше, Куп’янського району Харківської області.

 

У Юрія Кримського залишилися дружина Наталія та доньки Ірина й Ольга. 
 

Токар-розточувальник філіалу №2 ЗЛМЗ в Кривому Розі. Працював в Групі Метінвест два роки.

Був мобілізований в лютому 2025 року. Служив стрільцем на Запорізькому напрямку. Був відзначений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня. Загинув захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України під час ведення бойових дій в н. п. Кам’янське Васильківського району Запорізької області.

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 14 років. 

 

Андрій Володимирович народився 10 липня 1972 року. Після закінчення школи здобув спеціальність електромонтера в одному з криворізьких профтехучилищ. Приблизно десять років працював електромеханіком на тяговій підстанції «Батуринська», потім два роки трудився в цеху ремонту енергетичного обладнання №1 ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг». 

 

В жовтні 2011 року чоловік працевлаштувався на Південний ГЗК, де як раз  була підходяща вакансія. Колеги згадують, що за дванадцять років роботи Андрій Терещенко набув заслуженого авторитету в колективі, де його цінували як висококласного спеціаліста і порядну людину. Мав золоті руки і при виконанні найскладнішого завдання звик покладатися лише на себе. «Людина справи, а не зайвих розмов», – так охарактеризовують його ті, хто знав його мовчазний характер і разом з тим сумлінне ставлення до роботи.

 

Життя Андрія Терещенка було таким, як і в кожного українця – зі своїми цілями, планами та мріями: люблячий чоловік, турботливий батько, уважний, щирий, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Але повномасштабне російське вторгнення змінило все. У лютому 2024 року, отримавши повістку, він відразу пішов до територіального центр комплектування та соціальної підтримки. Після нетривалого навчання на чоловіка чекала служба у лавах 92-ої окремої штурмової бригади, у складі якої він разом із побратимами боронив рідну землю на Донецькому, Харківському та Сумському напрямках.

 

23 січня 2025 року на Курщині старший солдат Терещенко отримав важке бойове поранення: після операції воїну потрібна була тривала реабілітація. Але на жаль 16 квітня серце Героя, не витримавши всіх випробувань, зупинилося. У Андрія Терещенка залишилися дружина Ольга та донька Яна. 

 

«Живе той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя», – ці слова відомого українського поета Василя Симоненка і про Андрія Терещенка. Щирий патріот України, що в повсякденному житті звик спілкуватися українською та з гордістю носив на шиї ланцюжок з гербом рідної держави, пішов у засвіти, гідно виконавши свій військовий обов’язок перед Батьківщиною.

 

Колектив Південного ГЗК висловлює щирі і сердечні співчуття рідним і близьким бійця, зокрема його дружині та брату, які також працюють на Південному ГЗК. Їхнє горе неможливо розрадити жодними словами чи вчинками. Низько схиляємо голови у скорботі перед світлою пам’яттю Героя.

 

Вічна Слава, честь і пам’ять Воїну.
 

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 17 років. 

 

Був мобілізований в червні 2024 року. Служив молодшим лейтенантом на Курському напрямку. Був нагороджений медаллю «За заслуги перед містом Кривий Ріг» ІІІ ступеню (посмертно), учасник бойових дій, ветеран війни, а також подякою ОДШБр 92 «За бойові заслуги».

 

Загинув від отриманих поранень, виконуючи військовий обов'язок поблизу н. п. Черкаська Конопелька Суджанського району Курської області РФ.

 

У Артема Буйвала залишилася мати Надія Семенівна. Брат Буйвал Андрій,після демобілізації продовжує працювати на Інгулецькому ГЗК.
 

Терміст філіалу №2 ЗЛМЗ в Кривому Розі. Працював в Групі Метінвест майже два роки. 

Був мобілізований в червні 2023 року. Служив стрільцем-санітаром на Дніпровському напрямку. Загинув захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України під час виконання обов’язків військової служби поблизу н. п. Січневе Синельниківського району Дніпропетровської обл.

У Сергія Остроухова залишилася донька. 

Машиніст тепловоза Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 37 років.

 

Євген Володимирович народився 24 жовтня 1967 року. Після закінчення навчання втодному з криворізьких профтехучилищ, де набув спеціальність помічника машиністаттепловоза, прийшов працювати на Південний ГЗК. Та вже невдовзі на молодого слюсаря з ремонту рухомого складу чекала строкова служба. 

 

Після повернення з армії хлопець увійшов до складу однієї з тепловозних бригад і почав працювати за фахом, а з 1994 року був переведений на посаду машиніста тепловоза.

 

У перший день літа 2024 року Євген Каплун був мобілізований до лав Збройних Сил України. Разом із побратимами боронив Україну на Донецькому напрямку. У березні після важкого поранення воїна відправили до лікувального закладу Дніпра, де він переніс кілька важких операцій. Врешті-решт серце героя не витримало, і він відійшов у вічність. У чоловіка залишилися дружина, діти, онуки… До речі, син Олексій, також залізничник Південного ГЗК, вже тривалий час боронить рідну землю від російської навали.

 

Колектив Південного ГЗК пам’ятає героя, низько схиляє голови у скорботі та глибоко розділяємо біль втрати з рідними і близькими воїна.

 

Вічна слава і шана Герою!
 

Начальник зміни управління залізничного транспорту виробничо-технічного відділу Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 12 років.

 

Ігор Сінчевський народився 23 жовтня 1990 року. Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту. Успішному навчанню ніяк не заважало те, що сумлінний студент ще й встигав паралельно працювати на Придніпровській залізниці провідником пасажирських вагонів.

 

У 2012 році молодий спеціаліст прийшов працевлаштовуватися на Південний ГЗК, де до того багато років трудилися його батьки. Вісім років Ігор працював помічником машиніста електровоза, а навесні 2020 року отримав пропозицію обійняти посаду начальника зміни виробничо-технічного відділу УЗТ, на яку без вагань
погодився. Був сповнений нових цікавих планів та надій, але все перекреслила повномасштабна війна…

 

До лав ЗСУ чоловік доєднався у грудні 2022-го року. Спочатку – навчання на Львівщині, потім служба стрільцем ПВО у зенітно-ракетних військах на Запорізькому напрямку. Далі захищав рідну землю на Харківщині біля Куп’янська, на Донеччині біля Мирнограда, Авдіївки, Курахового, потім – на Сумщині, на Херсонському напрямку… Та 4 квітня 2025 року в ході бойових дій життя командира 3-го відділення 2-го зенітно-ракетного взводу Ігоря Сінчевського обірвалося.

 

Без чоловіка  залишилася дружинна Ганна, ніколи не побачать батька дев’ятирічна донька Ольга і
одинадцятирічний син Андрій. 

 

Колеги з шаною згадують Ігоря Сінчевського: «Мужній воїн героїчно захищав рідну Україну, а значить – кожного з нас. Наші щирі співчуття рідним і близьким Ігоря. Сумуємо разом з вами, низько схиляємо голови у скорботі і пошані».

 

Вічна слава і шана Герою!
 

Машиніст екскаватора Центрального ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже чотири роки.

Був мобілізований в липні 2022 року. Служив молодшим сержантом. Помер внаслідок гострої недостатності кровообігу, кардіоміопатії.

У Андрія Рябоштана залишилася дружина Тетяна. 

Слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики електричного цеху АКХЗ (м. Нью-Йорк). Працював в Групі Метінвест понад 13 років. 

Був мобілізований в липні 2024 року. Служив оператором ударних безпілотних авіаційних комплексів. Загинув внаслідок удару ворожим FPV-дроном в районі н. п. Новооленівка, Іллінівської сільської ради Кроматорського району Донецкої області.

У Євгена Лещенка залишилися батьки. 

Механік на Центральному ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже сім років. Був нагороджений почесною грамотою комбінату.

Був мобілізований в липні 2022 року. Загинув при виконанні бойового завдання в районі н. п. Стариця Чугуївського р-ну Харківської області.

У Станіслава Ніконенка залишилися дружина Юлія та донька Аріна.