Машиніст крана металургійного виробництва 6 розряду конвертерного цеху комбінату Каметсталь. Працював в Групі Метінвест понад чотири роки. 

Був мобілізований 24 лютого 2022 року. Загинув в місті Дніпро, виконуючи завдання із захисту України.

У Сергія Захарченка залишилися дружина, донька та мати. 

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду прокатного цеху Каметсталі. Працював в Групі Метінвест майже 25 років. 

Був мобілізований в березні 2025 року. Загинув поблизу населенного пункту Авдіївка на Сумщині, захищаючи Україну.

У Андрія Лесняка залишилися дружина Ольга, комірник прокатного цеху Каметсталі, донька Катерина, син Максим та сестра.

Апаратник одержання високотемпертурного пеку 4 розряду cмолопереробного цеху меткомбінату Каметсталь. Працював в Групі Метінвест майже шість років. 

Був мобілізований 24 лютого 2022 року. Був нагороджений медаллю «За хоробрість в бою» та нагрудним знаком «РеАДн 93 ОМБр ХОЛОДНИЙ ЯР». Загинув під час участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, в районі населеного пункту Курилівка Харківської області.

 

У Олександра Бойка залишилися дружина, доньки та сестра.
 

Інженер 1 категорії Управління соціальних питань комбінату Каметсталь. Працював в Групі Метінвест майже 17 років.

В 2015-2016 роках Юрій Полторацький був учасников АТО/ОСС. Після повномасштабного вторгнення був мобілізований 1 березня 2022 року. Служив у званні капітану. В 2023 році отримав нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест». Загинув в бою поблизу Краматорська на Донеччині, захищаючи українську землю.

 

У Юрія Полторацького залишився брат.  
 

Майстер на Інгулецькому ГЗК, працював в Групі Метінвест понад 15 років. 

 

Був мобілізований в грудні 2022 року. Служив молодшим сержантом, командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів на Запорізькому напрямку. Загинув під час ведення бойових дій в районі н.п. Добропілля Пологівського р-ну Запорізької області. Був нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню.

 

Сергій був світлою і доброю людиною, відданий своїй справі, відповідальний, щирий. Таким його пам’ятають усі, хто мав честь працювати і служити поруч із Сергієм.

 

Без тата залишились двоє діток та любляча дружина Оксана, мати та сестра героя.
 

Бункерувальник агломераційного цеху комбінату Запоріжсталь. Працював в Групі Метінвест понад шість років. 

 

Був мобілізований в перші дні повномасштабного вторгнення. Служив командиром відділення- командиром екіпажу безпілотних літальних комплексів на запорізькому напрямку. Відзначений нагрудним знаком командира 128 ОГШБр. Згинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Степногірськ.

 

У Володимира Говтвяна залишилися дружина та син. 
 

Машиніст бульдозера в кар'єрі 6 розряду Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад вісім років.

 

Був мобілізований в липні 2022 року. Служив старшим оператором відділення протитанкових ракет. Загинув під час виконання бойового завдання в результаті підриву на вибуховому пристрої поблизу н.п. Райгородок Краматорського р-ну Донецької області.

 

У Юрія Качуровського залишився син, дружина Анжела та літня мати. 
 

Слюсар черговий та з ремонту устаткування 5 розряду Інгулецького ГЗК, Працював в Групі Метінвест майже три роки. 

 

Був мобілізований в червні 2025 року. Служив водієм відділення протитанкових ракетних комплексів. Загинув мужньо виконуючи військовий обов’язок в бою за Україну внаслідок бойового зіткнення з противником в районі н.п. Обухівка Куп’янського району Харківської області.

 

У Юрія Шрамка залишилась рідна сестра.
 

Ковшовий 5 розряду конвертерного цеху Каметсталі. Працював в Групі Метінвест майже сім років. 

Був мобілізований в квітні 2025 року. Загинув поблизу населеного пункту Нове Шахове на Донеччині.

У Сергія Толкішевського залишилася мати Тетяна Петрівна та брат. 

Оглядач вагонів Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 36 років. Отримав нагороду «Ветеран праці ПАТ "ІнГЗК"».

 

Був мобілізований у вересні 2023 року. Служив водієм-сапером інженерно-саперного взводу на Донецькому напрямку. Загинув виконуючи військовий обов’язок в бою за Україну поблизу н.п. Нове Шахове Покровського району Донецької області. Нагороджений відзнакою президента «За оборону України» та медаллю «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню (посмертно).

 

Дружина Сергія Буняка Анжела працює лаборантом управління якості Інгулецького ГЗК. 

Син, Буняк Олексій, несе службу в Державній спеціальній службі транспорту. 
 

Машиніст бульдозера в кар'єрі та на відвалах Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 10 років. Колеги згадують про нього так: «За час роботи на комбінаті Денис Москальов зарекомендував себе висококваліфікованим, ініціативним працівником. До роботи ставився старанно, наполегливо і віддано, з високою виконавською дисципліною. Висока професійна майстерність, працьовитість та новаторський підхід – все це було притаманне Денису Григоровичу.

Своєю порядністю, доброзичливістю, впевненістю в своїй правоті завжди створював в колективі хорошу ділову атмосферу. Він завжди був у вирії подій. За характером доброзичливий, врівноважений, безкорисливий у стосунках, завжди переймався всіма турботами колективу, користувався заслуженим авторитетом та повагою».

Був мобілізований в серпні 2022 року. Служив трактористом-машиністом бульдозера взводу дорожніх машин шляховідновлювальної роти на Покровському напрямку. Помер внаслідок хвороби, пов’язаної з проходженням військової служби. 

 

У Дениса Москальова залишилися донька Каміла та дружина Марина. 
 

Машиніст крана мартенівського цеху Запоріжсталі. Працював у Групі Метінвест 12 років.

Олег Мізернюк здобув професійну освіту у Запорізькому професійному металургійному ліцеї. Після закінчення навчання у 2013 році розпочав трудовий шлях на комбінаті Запоріжсталь. Протягом 12 років він працював машиністом крана металургійного виробництва в мартенівському цеху, де зарекомендував себе як досвідчений, висококваліфікований фахівець і надійний колега.

Поза роботою Олег був відданим вболівальником запорізького футбольного клубу «Металург» та активним представником фан-руху «Ультра Січ». Ця спільнота була для нього не лише про футбол, а й про дружбу, підтримку та вірність своєму місту – якості, які він проніс через все життя.

У березні 2022 року Олег Мізернюк став на захист України. Він служив у складі мінометної батареї «Січові мортири» 23-ї окремої бригади охорони громадського порядку «Хортиця» Національної гвардії України.
16 вересня 2025 року, під час виконання складного бойового завдання біля селища Удачне на Донеччині, Олег отримав важке поранення від уламків ворожої артилерії. На шляху до стабілізаційного пункту, незважаючи на зусилля побратимів та медиків, його серце зупинилося.

У Героя залишилися мати, дружина Марія, малолітні син Максим та донька Анастасія.