Слюсар черговий та з ремонту устаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 23 роки. 

 

Олександр Вікторович народився 23 липня 1976 року. Після закінчення дев’ятого класу вступив до професійно-технічного училища, де здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Початок трудового шляху хлопця припав на середину важких 1990-х, тож Олександр Луньов майже щороку змушений був змінювати і місце роботи, і посади. Працював водієм, вантажником, слюсарем-ремонтником, трактористом, аж поки восени 2002-го року не прийшов працювати в управління дробильно-транспортного комплексу Південного ГЗК слюсарем черговим та з ремонту устаткування.

 

В механічній службі цеху №3, де понад 20 років Олександр займався ремонтом дробильного устаткування, чоловіка цінували за високий професіоналізм і комунікабельність. «Це був спеціаліст широкого профілю, знався на багатьох речах, що стосуються роботи обладнання в УДТК. Виконував обов’язки бригадира слюсарної
бригади, ніколи не уникав виконання найскладніших завдань. Завжди був усміхненим, відкритим до людей», – так розповідають про чоловіка його колеги.

 

Першого січня 2025 року Олександр був мобілізований до лав Збройних Сил України. Спочатку пройшов навчання, а далі став на захист рідної землі на Харківському напрямку. А 28 серпня біля населеного пункту Красноярське Куп’янського району на Харківщині солдат Луньов загинув внаслідок вогнепального поранення.

 

Звістка про смерть рідної людина завдала пекучого болю його матері Зої Дмитрівні, брату, який також працює на Південному комбінаті… Це непоправна втрата для всіх, хто знав і любив Олександра.

 

Колектив Південного ГЗК висловлює щирі співчуття рідним та близьким українського захисника, розділяє з ними біль втрати та схиляє голови у скорботі. Вічна пам’ять та шана нашому Воїну!
 

Слюсар-ремонтник 5 розряду доменного цеху Каметсталі. Працював в Групі Метінвест майже шість років. 

Пішов служити до лав ЗСУ в жовтні 2021 року за контрактом. Загинув поблизу населеного пункту Розкішне Донецької області захищаючи Україну. 

У Романа Замашного залишилася дружина, дочка та батьки Валентина Іванівна й Олександр Іванович. 

Машиніст тепловоза цеху експлуатації управління залізничного транспорту Каметсталі. Працював в Групі Метінвест майже 23 роки. В 2017 році отримав нагороду до Дня захисника України. 

 

Був мобілізований 2 березня 2022 року. Служив в званні старшого солдату. Під час перебування на лікуванні серце героя не витримало. 

 

У Володимира Айтуганова залишилася донька Людмила та мати. 
 

Сепараторник 4 розряду Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест три роки. 

 

Був мобілізований в травці 2023 року. Служив оператором безпілотних авіаційних комплексів. Загинув, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, біля н.п. Орлівка Донецької області. Посмертно відзначений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню м. Кривий Ріг.

 

У Олександра Цапка залишилась мати, яка працює в залізничному цеху Інгулецького ГЗК,  дружина та дворічний син.
 

Електрогазозварник 5 розряду Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже сім років. 

 

Був мобілізований в листопаді 2022 року. Служив оператором радіолокаційної станції взводу радіотехнічної розвідки на Донецькому напрямку. Загинув, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, поблизу н.п. Каленики Донецької області.

 

У Євгена Бойка залишилися літня мати, дружина та син Захар. 
 

Слюсар черговий та з ремонту устаткування Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 22 роки.

 

Був мобілізований в серпні 2022 року. Служив в званні молодший сержант алтелерійського взводу артелерійської батареї парашутно-десантного батальйон. Загинув виконуючи військовий обов’язок в бою за Україну поблизу н.п. Гришине Покровського району Донецької області. Посмертно нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом Кривий Ріг» ІІІ ступеню.

 

У Віктора Чонки залишилися дружина Тетяна та донька Вікторія. 
 

Електрогазозварник Центрально ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже п’ять років. 

Був мобілізований в липні 2023 року. Загинув під час проходження військової служби в с. Вільноандріївка Запорізької області.

У Євгена Петрашевського залишилася донька Анна. 

Слюсар-ремонтник Запорізького ливарно-механічного заводу. Працював в Групі Метінвест майже чотири роки.

 
Був мобілізований в червні 2024 року. Служив стрільцем на Запорізькому напрямку. Загинув захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України під час виконання бойового завдання біля н.п. Роботіно Запорізької області.

Механік гірничотранспортного цеху № 2 Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 34 роки. Колеги згадують його як Фахівця з великої літери. В колективі пам’ятають його як життєрадісну, доброзичливу, чуйну та справедливу людину. Віктор Білобровка вув генератором ідей. Дуже гостинний і доброзичливий чоловік, гарний товариш для багатьох. Великий патріот України!

 

Віктор Білобровка пішов добровольцем захищати країну 28 лютого 2022 року. Служив в званні молодший сержант. Командир 3 відділення радіоелектронної боротьби інженерного батальйону на Воскресенському напрямку Донецької обл. Брав участь в операції по визволенню  Херсонської області.

 

Загинув при евакуації поранених побратимів від отриманих поранень не сумісних з життям в районні с. Новоселівка Великомихайлівської громади Синельниківського району Дніпропетровської області. Посмертно нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» ПЦУ та нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня.

 

Віктор Білобровка у вересні 2025 року мав стати дідом. У нього залишився син Ігор, батьки. Брат Віктора Роман також працює на Північному ГЗК в Автоцеху. 

 

Світла пам’ять та вічна слава Герою!
 

Машиніст насосних установок Центрального ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже шість років.

Був мобілізований 27 лютого 2022 року. Служив в званні сержанта. Під час виконання бойових спеціальних завдань безпосереднього протиповітряного прикриття отримав травмування. Під час операції в лікарні серце героя не витримало. 

У Сергія Акста залишилася дружина Оксана. 

Майстер гірничий в кар'єрі Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 34 роки. 

Був мобілізований в травні 2022 року. Служив головним сержантом-командиром відділення інженерно-саперного взводу. Отримав відзнаки медаль «За оборону міста Харків», медаль «За оборону міста Бахмут», відзнаку Міністерства оборони України «Захиснику України», медаль Десантно-штурмових військ (ДШВ), нагрудний знак «Ветеран Війни», а також повний кавалер відзнаки ТРО ЗСУ.

Олександр Шевченко помер від отриманих поранень у військово-медичному центрі Північного регіону м.Харків внаслідок виконання бойового завдання у н.п. Зелене Харківської області.

Без батька залишилось четверо дітей. Дружина загиблого Ганна, працівниця Інгулецького ГЗК і надалі несе службу у лавах ЗСУ.

Машиніст тепловозу цеху експлуатації управління залізничного транспорту Каметсталі. Працював в Групі Метінвест понад 35 років. 

Був мобілізований 2 березня 2022 року. Служив розвідником розвідувального взводу  механізованого батальйону. Загинув поблизу населеного пункту Володимирівка Волноваського району Донецької області захищаючи Україну. Сергій Зачепило мав багатий військовий довід. Він був нагороджений нагрудним знаком «За оборону Маріуполя» (2016), нагрудним знаком «Учасник АТО», пам’ятною відзнакою міського голови «Захисник України» (2016) та медаллю «100 років прикордонним військам» (2018).

 

У Сергія Зачепили залишилися дружина Віра, яка працює старшою прийомоздавальницею вантажу та багажу управління залізничного транспорту на Каметсталі та син Максим та Дмитро. Брат Сергія Зачепили Дмитро працював головним ревізором з безпеки руху УЗТ Каметсталі, а наразі служить у лавах ЗСУ.