Слюсар черговий та з ремонту устаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 23 роки. 

 

Олександр Вікторович народився 23 липня 1976 року. Після закінчення дев’ятого класу вступив до професійно-технічного училища, де здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Початок трудового шляху хлопця припав на середину важких 1990-х, тож Олександр Луньов майже щороку змушений був змінювати і місце роботи, і посади. Працював водієм, вантажником, слюсарем-ремонтником, трактористом, аж поки восени 2002-го року не прийшов працювати в управління дробильно-транспортного комплексу Південного ГЗК слюсарем черговим та з ремонту устаткування.

 

В механічній службі цеху №3, де понад 20 років Олександр займався ремонтом дробильного устаткування, чоловіка цінували за високий професіоналізм і комунікабельність. «Це був спеціаліст широкого профілю, знався на багатьох речах, що стосуються роботи обладнання в УДТК. Виконував обов’язки бригадира слюсарної
бригади, ніколи не уникав виконання найскладніших завдань. Завжди був усміхненим, відкритим до людей», – так розповідають про чоловіка його колеги.

 

Першого січня 2025 року Олександр був мобілізований до лав Збройних Сил України. Спочатку пройшов навчання, а далі став на захист рідної землі на Харківському напрямку. А 28 серпня біля населеного пункту Красноярське Куп’янського району на Харківщині солдат Луньов загинув внаслідок вогнепального поранення.

 

Звістка про смерть рідної людина завдала пекучого болю його матері Зої Дмитрівні, брату, який також працює на Південному комбінаті… Це непоправна втрата для всіх, хто знав і любив Олександра.

 

Колектив Південного ГЗК висловлює щирі співчуття рідним та близьким українського захисника, розділяє з ними біль втрати та схиляє голови у скорботі. Вічна пам’ять та шана нашому Воїну!
 

Сепараторник 4 розряду Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест три роки. 

 

Був мобілізований в травці 2023 року. Служив оператором безпілотних авіаційних комплексів. Загинув, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, біля н.п. Орлівка Донецької області. Посмертно відзначений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню м. Кривий Ріг.

 

У Олександра Цапка залишилась мати, яка працює в залізничному цеху Інгулецького ГЗК,  дружина та дворічний син.
 

Електрогазозварник 5 розряду Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже сім років. 

 

Був мобілізований в листопаді 2022 року. Служив оператором радіолокаційної станції взводу радіотехнічної розвідки на Донецькому напрямку. Загинув, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, поблизу н.п. Каленики Донецької області.

 

У Євгена Бойка залишилися літня мати, дружина та син Захар. 
 

Слюсар черговий та з ремонту устаткування Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 22 роки.

 

Був мобілізований в серпні 2022 року. Служив в званні молодший сержант алтелерійського взводу артелерійської батареї парашутно-десантного батальйон. Загинув виконуючи військовий обов’язок в бою за Україну поблизу н.п. Гришине Покровського району Донецької області. Посмертно нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом Кривий Ріг» ІІІ ступеню.

 

У Віктора Чонки залишилися дружина Тетяна та донька Вікторія. 
 

Електрогазозварник Центрально ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже п’ять років. 

Був мобілізований в липні 2023 року. Загинув під час проходження військової служби в с. Вільноандріївка Запорізької області.

У Євгена Петрашевського залишилася донька Анна. 

Механік гірничотранспортного цеху № 2 Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 34 роки. Колеги згадують його як Фахівця з великої літери. В колективі пам’ятають його як життєрадісну, доброзичливу, чуйну та справедливу людину. Віктор Білобровка вув генератором ідей. Дуже гостинний і доброзичливий чоловік, гарний товариш для багатьох. Великий патріот України!

 

Віктор Білобровка пішов добровольцем захищати країну 28 лютого 2022 року. Служив в званні молодший сержант. Командир 3 відділення радіоелектронної боротьби інженерного батальйону на Воскресенському напрямку Донецької обл. Брав участь в операції по визволенню  Херсонської області.

 

Загинув при евакуації поранених побратимів від отриманих поранень не сумісних з життям в районні с. Новоселівка Великомихайлівської громади Синельниківського району Дніпропетровської області. Посмертно нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» ПЦУ та нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня.

 

Віктор Білобровка у вересні 2025 року мав стати дідом. У нього залишився син Ігор, батьки. Брат Віктора Роман також працює на Північному ГЗК в Автоцеху. 

 

Світла пам’ять та вічна слава Герою!
 

Машиніст насосних установок Центрального ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже шість років.

Був мобілізований 27 лютого 2022 року. Служив в званні сержанта. Під час виконання бойових спеціальних завдань безпосереднього протиповітряного прикриття отримав травмування. Під час операції в лікарні серце героя не витримало. 

У Сергія Акста залишилася дружина Оксана. 

Майстер гірничий в кар'єрі Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 34 роки. 

Був мобілізований в травні 2022 року. Служив головним сержантом-командиром відділення інженерно-саперного взводу. Отримав відзнаки медаль «За оборону міста Харків», медаль «За оборону міста Бахмут», відзнаку Міністерства оборони України «Захиснику України», медаль Десантно-штурмових військ (ДШВ), нагрудний знак «Ветеран Війни», а також повний кавалер відзнаки ТРО ЗСУ.

Олександр Шевченко помер від отриманих поранень у військово-медичному центрі Північного регіону м.Харків внаслідок виконання бойового завдання у н.п. Зелене Харківської області.

Без батька залишилось четверо дітей. Дружина загиблого Ганна, працівниця Інгулецького ГЗК і надалі несе службу у лавах ЗСУ.

Монтер колії у кар'єрі Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад п’ять років. 

Станіслав народився 6 квітня 2001 року. Після закінчення школи вступив до Політехнічного коледжу КНУ, де здобув фах техніка з обслуговування та ремонту залізничних споруд та об’єктів колійного господарства. У 2020 році під час проходження виробничої практики тямущому і роботящому хлопцю запропонували працевлаштуватися в управління залізничного транспорту ПівдГЗК, на що він не вагаючись погодився. Потім було дипломування, а невдовзі після цього розпочалася строкова військова служба.

 

Після демобілізації Станіслав знову повернувся працювати в колектив цеху поточного утримання та ремонту колії УЗТ, створив власну сім’ю. Але всі плани на успішне майбуття перекреслили кровожерливі сусіди. Вже 18 березня 2022 року залізничник був мобілізований: спочатку проходив службу в територіальній обороні, потім захищав
Батьківщину на Донецькому напрямку. Далі тривалий час гідно виконував свій військовий обов’язок на Сумщині. Саме там, в Сумах, 21 червня 2025 року старший сержант Станіслав Барнет загинув під час виконання бойового завдання внаслідок ракетного удару. До кінця він віддано служив Україні, залишався вірним військовій присязі та українському народові, мужньо виконував військовий обов’язок перед Батьківщиною. 

 

Овдовіла молода дружина Катерина, без батька зростатиме дворічний син Макар. У невимовному горі залишилися батьки та сестра Героя. Мама Ольга Петрівна, яка також працює на Південному комбінаті в цеху мереж і підстанцій втратила частину свого серця, свою надію і опору.

 

Схиляємо голови у глибокій скорботі… Щирі співчуття рідним. Вічна пам’ять і слава українському Воїну, який захищав рідну країну і кожного з нас!
 

Слюсар із складання металевих конструкцій Запорізького ливарно-механічного заводу філіалу №2 (м. Кривий Ріг). Працював в Групі Метінвест понад сім років. 

Був мобілізований в січні 2023 року. Служив солдатом на Запорізькому напрямку. Був нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня, нагрудним знаком «За вірне служіння Україні», нагрудним знаком «Знак пошани Саксаганського району м. Кривого Рогу» та відзначений почесною грамота від командувача військ оперативного командування «Південь».

Микола Конівець загинув захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України під час виконання бойового завдання в районі н.п. Кам’янське Запорізької області внаслідок вогневого впливу з боку противника, а саме – мінометного обстрілу.

У Миколи Конівця залишились дружина та донька.

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Інгулецького ГЗК, Працював в Групі Метінвест понад 16 років. 

Був мобілізований в січні 2023 року. Служив навідником першого механізованого відділення – бойової машини третьої механізованого взводу військової частини. Відповідно до рішення судувід 15.04.2025 року, Олександр Коваленко мав  статус «безвісті зниклий» від 30.06.2022 року. Офіційно визнаний загиблим під час ведення бойових дій неподалік н.п. Тошківка Луганської області. Днем смерті солдата, вважати день набрання законної сили рішенням суду – 16.05.2025 року.

Колеги згадують Олександра Коваленка так: «Олександр був не просто воїном. Він був Людиною з великої літери – добрим, щирим, світлим. Люблячий чоловік, турботливий батько, вірний син – його серце жило для інших. У родині – опора і захист. У дружбі – щирість і підтримка. На війні – хоробрий, сильний, незламний. Для батьків він був гордістю, для дітей – героєм, для дружини – надією, любов’ю, опорою, підтримкою. У кожному його вчинку – чесність, гідність, внутрішня сила. Він вірив у правду, у добро, в те, що варто боротися за краще майбутнє. І боротися до кінця – як справжній воїн».

Токар-розточувальник філіалу №2 ЗЛМЗ в Кривому Розі. Працював в Групі Метінвест два роки.

Був мобілізований в лютому 2025 року. Служив стрільцем на Запорізькому напрямку. Був відзначений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня. Загинув захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України під час ведення бойових дій в н. п. Кам’янське Васильківського району Запорізької області.