Електрослюсар з ремонту устаткування розподільних пристроїв Південного ГЗК, Працював в Групі Метінвест десять років. 

 

Після закінчення школи Дмитро Крилов отримав спеціальність електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування в одному з криворізьких закладів профтехосвіти. Першим робочим місцем для хлопця став електроремонтний цех ПАТ «Електромашпромсервіс». Паралельно з роботою продовжував навчання у гірничо-
електромеханічному технікумі КНУ.

 

Через деякий час прийшов працювати на Південний ГЗК у складі підрядної організації. Тямущого хлопця на підприємстві помітили і запропонували працевлаштуватися в ЦМП електрослюсарем з ремонту устаткування розподільних пристроїв. Так у 2015 році Дмитро став югоківцем. Поставлені задачі завжди виконував оперативно і
відповідально, був володарем звання «Гордість цеху» у своєму структурному підрозділі, гідно захищав честь колективу ЦМП на спортивних майданчиках під час комбінатівської спартакіади.

 

Попереду мало бути ціле життя, та все змінила війна. У січні 2023 року чоловік був мобілізований до лав ЗСУ. Більше трьох років старший сержант Крилов гідно ніс службу на різних напрямках у складі на посаді командира гармати самохідного артилерійського дивізіону. У червні мав піти у відпустку та приїхати додому. Та побачитися з рідними воїн не встиг. Його життя обірвалося 16 червня під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Діброва на Донеччині. Позицію, де перебував Дмитро разом із побратимами, атакував ворожий дрон. 22 червня, захисника провели в останню путь.

 

Схиляємо голови перед подвигом нашого колеги. Перед людиною, яка віддала найдорожче – своє життя – за право українців жити на своїй землі, у незалежній державі, за мирне майбуття. Від імені всього колективу Південного ГЗК висловлюємо ширі співчуття матері Героя, дружині Анні, сину Тимуру, усім рідним і близьким Дмитра. Вічна шана і вдячність нашому захиснику!
 

Слюсар-ремонтник управління з ремонту технологічного устаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 17 років. 

 

Після закінчення одинадцятого класу Андрій Вінокуров вступив до Інгулецького технікуму КНУ, де навчався за фахом «Гірництво». Отримавши диплом, працевлаштувався на Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат, де тринадцять років трудився на дробильній фабриці машиністом конвеєра. Паралельно закінчив виш, де здобув спеціальність «Збагачення корисних копалин».

 

У 2021 році Андрій прийшов працювати слюсарем-ремонтником на Південний комбінат. Сумлінно виконував свої обов’язки на дільниці №9 з ремонту вантажопідйомних механізмів УРТУ, яка нині увійшла до склада цеху сервісного обслуговування.

 

У листопаді 2025 року гірник був мобілізований. Пройшовши навчання, на фронті ніс службу солдатом, майстром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів. Разом із побратимами нищив ворога на Донеччині, в Покровському районі. Та, на жаль, 27 травня під час виконання бойового завдання наш захисник загинув. Уже ніколи не побачить тата син Андрія Макарій, якому в лютому виповнився рочок. Єдину дитину і надію втратили і батьки воїна. 1 червня Героя поховали в рідному Широкому.

 

«Він був мужнім воїном, справжнім патріотом своєї держави, який у вирішальний для країни час став на її захист. Андрій Олександрович до останнього залишався вірним військовій присязі, сумлінно та гідно виконуючи свій обов'язок перед українським народом. Він повернувся до рідного порогу на щиті як доблесний воїн», – сказали під
час прощання з полеглим його побратими.

 

Жодні слова не зменшать біль втрати для рідних бійця. Колектив Південного ГЗК висловлює щирі співчуття родині та близьким військовослужбовця. Схиляємо голови у скорботі разом з ними. Андрій назавжди залишиться у пам’яті югоківців як мужній захисник України, добра й щира людина, яка віддала своє життя заради миру на
рідній землі. 
 

Помічник машиніста екскаватора у кар'єрі Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 11 років. 

 

Після закінчення школи Федір Корченко вступив до політехнічного коледжу і отримав освіту за фахом «Технічне обслуговування і ремонт локомотивів». Потім вступив до вишу. Та вже через рік перевівся на заочне відділення і вирішив йти самостійно заробляти на життя. Місцем роботи обрав ПівдГЗК, де свого часу працювали батько і сестра. 

 

Два роки трудився слюсарем черговим та з ремонту устаткування в рудоуправлінні підприємства. Наступні десять років його трудової біографії пов’язані з ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг», де Федір працював машиністом екскаватора. Далі – чотири роки роботи а кар’єрі Інгулецького ГЗК і повернення на Південний. Знов – у вже знайоме рудоуправління, але тепер вже помічником машиніста екскаватора.

 

Як і всі свідомі українці, Федір болюче сприйняв новину про початок повномасштабної війни і вирушим до військкомату з рішучим бажанням йти захищати рідну землю.

Декілька разів чоловік отримував відмову, та не опускав руки: волонтерив і продовжував спроби стати до лав ЗСУ. Зрештою йому дали добро: 21 квітня 2022 року Федір був призваний на службу.

 

Спочатку були два місяці підготовки в навчальному центрі «Десна». Далі – служба у складі 66-тої окремої механізованої бригади. Разом з побратимами наш захисник боронив українську землю на Донецькому та Луганському напрямках, воював біля Курахово, Мар’янки, Лимана тощо. 

 

Останнім часом головний сержант – командир відділення батареї артилерійської розвідки Федір Корченко виконував бойові завдання на Харківщині. Саме там під час одного з них машину з нашим захисником атакував ворожий дрон. Чоловік отримав важкі ушкодження органів черевної порожнини і був відправлений до шпиталю. Усі намагання лікарів врятувати Героя виявилися даремними, і 4 травня він помер. Вдома у нього залишилася любляча родина: мати, дружина Тетяна, донька Софія та сестра…

 

Керівництво, трудовий колектив Південного ГЗК щиро поділяє горе рідних і близьких Федора Корченко та схиляє голови у великій скорботі. Нехай добрий, світлий спомин про нього назавжди залишиться у серцях рідних, колег, побратимів, усіх, хто його знав, любив та шанував.Ми пам’ятаємо, якою дорогою ціною дістається кожна хвилина мирного життя.

 

Вічна пам’ять та слава полеглому Герою!
 

Помічник машиніста електровоза у кар'єрі Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 33 роки.

 

Віталій Россієв – представник славної трудової династії ПівдГЗК, сукупний стаж якої складає близько 300 років. На комбінаті багато років трудився його батько. Та на відміну від Россієва-старшого, який працював в аглоцеху підприємства, Віталій вирішив обрати для себе фах залізничника. Чимало посприяв цьому приклад майбутнього тестя: надихнувшись його прикладом та повагою до цієї професії, хлопець вступив до політехнічного технікуму
та здобув освіту за спеціальністю «Електротягове господарство залізничних шляхів».

 

Далі – робота на Південному ГЗК, якому він присвятив більше тридцяти років своєї трудової біографії. Майже 25 з них працював в управлінні залізничного транспорту помічником машиніста електровоза. Та в грудні 2025 року чоловік був мобілізований, став до лав Збройних сил України. Після навчання разом з побратимами у складі стрілецького відділення захищав українську землю на Сумщині. Саме там під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Павлівка 15 квітня 2026 року наш оборонець загинув…

 

– Для нього було важливо залишатися чоловіком до кінця – як у праці на комбінаті, так і в захисті своєї країни, – говорить дочка Героя Наталя. –  Попри складні обставини та обстріли, побратими зробили все можливе, щоб повернути його додому.

До останньої хвилини тато залишався вірним присязі, своїм побратимам та своїй країні. Як згадують побратими, він був звичайною, простою людиною – добрим дядьком, який ніколи ні в чому не відмовляв і завжди був готовий підставити плече допомоги.

 

Вдома у Віталія Россієва залишилася любляча родина: мати, дружина (яка, до речі, також працює на Південному ГЗК) та донька. Колектив Південного ГЗК схиляє голови в жалобі і висловлює щирі співчуття близьким і рідним нашого захисника, який до останнього був вірним військовій присязі і рідному народу України. Світла пам’ять про Віталія Россієва назавжди збережеться в серцях тих, хто його знав.

 

Велика шана і вдячність кожному українському Герою!
 

Народився Валерій Лунгу на Херсонщині. Після закінчення школи юнак пішов працювати: декілька років трудився водієм в одному зі скадовських автопідприємств. Після цього декілька разів змінював роботу, та весь час залишався вірний обраній професії водія. Врешті-решт доля привела його до Кривого Рогу, де він влітку 2012 року прийшов працювати водієм вахтового автомобіля в автоцех Південного ГЗК.

 

У передостанній день 2025 року Валерій Лунгу був мобілізований. Як і в мирному житті, на військовій службі також був водієм. Та на жаль вже 17 січня 2026 року вірний військовій присязі на вірність Українському народу під час виконання військового завдання югоківець загинув біля населеного пункту Новомиколаївка Запорізької області.

 

Трудовий колектив Південного ГЗК щиро поділяє горе рідних та близьких Валерія Лунгу та схиляє голови у великій скорботі. Нехай добрий, світлий спомин про нього назавжди залишиться у серцях рідних, колег, усіх, хто його знав, любив та шанував. Ми пам’ятаємо, якою дорогою ціною дістається кожна хвилина мирного життя.

 

Вічна пам’ять та слава загиблому Герою!
 

Слюсар черговий та з ремонту устаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 23 роки. 

 

Олександр Вікторович народився 23 липня 1976 року. Після закінчення дев’ятого класу вступив до професійно-технічного училища, де здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Початок трудового шляху хлопця припав на середину важких 1990-х, тож Олександр Луньов майже щороку змушений був змінювати і місце роботи, і посади. Працював водієм, вантажником, слюсарем-ремонтником, трактористом, аж поки восени 2002-го року не прийшов працювати в управління дробильно-транспортного комплексу Південного ГЗК слюсарем черговим та з ремонту устаткування.

 

В механічній службі цеху №3, де понад 20 років Олександр займався ремонтом дробильного устаткування, чоловіка цінували за високий професіоналізм і комунікабельність. «Це був спеціаліст широкого профілю, знався на багатьох речах, що стосуються роботи обладнання в УДТК. Виконував обов’язки бригадира слюсарної
бригади, ніколи не уникав виконання найскладніших завдань. Завжди був усміхненим, відкритим до людей», – так розповідають про чоловіка його колеги.

 

Першого січня 2025 року Олександр був мобілізований до лав Збройних Сил України. Спочатку пройшов навчання, а далі став на захист рідної землі на Харківському напрямку. А 28 серпня біля населеного пункту Красноярське Куп’янського району на Харківщині солдат Луньов загинув внаслідок вогнепального поранення.

 

Звістка про смерть рідної людина завдала пекучого болю його матері Зої Дмитрівні, брату, який також працює на Південному комбінаті… Це непоправна втрата для всіх, хто знав і любив Олександра.

 

Колектив Південного ГЗК висловлює щирі співчуття рідним та близьким українського захисника, розділяє з ними біль втрати та схиляє голови у скорботі. Вічна пам’ять та шана нашому Воїну!
 

Монтер колії у кар'єрі Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад п’ять років. 

Станіслав народився 6 квітня 2001 року. Після закінчення школи вступив до Політехнічного коледжу КНУ, де здобув фах техніка з обслуговування та ремонту залізничних споруд та об’єктів колійного господарства. У 2020 році під час проходження виробничої практики тямущому і роботящому хлопцю запропонували працевлаштуватися в управління залізничного транспорту ПівдГЗК, на що він не вагаючись погодився. Потім було дипломування, а невдовзі після цього розпочалася строкова військова служба.

 

Після демобілізації Станіслав знову повернувся працювати в колектив цеху поточного утримання та ремонту колії УЗТ, створив власну сім’ю. Але всі плани на успішне майбуття перекреслили кровожерливі сусіди. Вже 18 березня 2022 року залізничник був мобілізований: спочатку проходив службу в територіальній обороні, потім захищав
Батьківщину на Донецькому напрямку. Далі тривалий час гідно виконував свій військовий обов’язок на Сумщині. Саме там, в Сумах, 21 червня 2025 року старший сержант Станіслав Барнет загинув під час виконання бойового завдання внаслідок ракетного удару. До кінця він віддано служив Україні, залишався вірним військовій присязі та українському народові, мужньо виконував військовий обов’язок перед Батьківщиною. 

 

Овдовіла молода дружина Катерина, без батька зростатиме дворічний син Макар. У невимовному горі залишилися батьки та сестра Героя. Мама Ольга Петрівна, яка також працює на Південному комбінаті в цеху мереж і підстанцій втратила частину свого серця, свою надію і опору.

 

Схиляємо голови у глибокій скорботі… Щирі співчуття рідним. Вічна пам’ять і слава українському Воїну, який захищав рідну країну і кожного з нас!
 

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 14 років. 

 

Андрій Володимирович народився 10 липня 1972 року. Після закінчення школи здобув спеціальність електромонтера в одному з криворізьких профтехучилищ. Приблизно десять років працював електромеханіком на тяговій підстанції «Батуринська», потім два роки трудився в цеху ремонту енергетичного обладнання №1 ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг». 

 

В жовтні 2011 року чоловік працевлаштувався на Південний ГЗК, де як раз  була підходяща вакансія. Колеги згадують, що за дванадцять років роботи Андрій Терещенко набув заслуженого авторитету в колективі, де його цінували як висококласного спеціаліста і порядну людину. Мав золоті руки і при виконанні найскладнішого завдання звик покладатися лише на себе. «Людина справи, а не зайвих розмов», – так охарактеризовують його ті, хто знав його мовчазний характер і разом з тим сумлінне ставлення до роботи.

 

Життя Андрія Терещенка було таким, як і в кожного українця – зі своїми цілями, планами та мріями: люблячий чоловік, турботливий батько, уважний, щирий, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Але повномасштабне російське вторгнення змінило все. У лютому 2024 року, отримавши повістку, він відразу пішов до територіального центр комплектування та соціальної підтримки. Після нетривалого навчання на чоловіка чекала служба у лавах 92-ої окремої штурмової бригади, у складі якої він разом із побратимами боронив рідну землю на Донецькому, Харківському та Сумському напрямках.

 

23 січня 2025 року на Курщині старший солдат Терещенко отримав важке бойове поранення: після операції воїну потрібна була тривала реабілітація. Але на жаль 16 квітня серце Героя, не витримавши всіх випробувань, зупинилося. У Андрія Терещенка залишилися дружина Ольга та донька Яна. 

 

«Живе той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя», – ці слова відомого українського поета Василя Симоненка і про Андрія Терещенка. Щирий патріот України, що в повсякденному житті звик спілкуватися українською та з гордістю носив на шиї ланцюжок з гербом рідної держави, пішов у засвіти, гідно виконавши свій військовий обов’язок перед Батьківщиною.

 

Колектив Південного ГЗК висловлює щирі і сердечні співчуття рідним і близьким бійця, зокрема його дружині та брату, які також працюють на Південному ГЗК. Їхнє горе неможливо розрадити жодними словами чи вчинками. Низько схиляємо голови у скорботі перед світлою пам’яттю Героя.

 

Вічна Слава, честь і пам’ять Воїну.
 

Машиніст тепловоза Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 37 років.

 

Євген Володимирович народився 24 жовтня 1967 року. Після закінчення навчання втодному з криворізьких профтехучилищ, де набув спеціальність помічника машиністаттепловоза, прийшов працювати на Південний ГЗК. Та вже невдовзі на молодого слюсаря з ремонту рухомого складу чекала строкова служба. 

 

Після повернення з армії хлопець увійшов до складу однієї з тепловозних бригад і почав працювати за фахом, а з 1994 року був переведений на посаду машиніста тепловоза.

 

У перший день літа 2024 року Євген Каплун був мобілізований до лав Збройних Сил України. Разом із побратимами боронив Україну на Донецькому напрямку. У березні після важкого поранення воїна відправили до лікувального закладу Дніпра, де він переніс кілька важких операцій. Врешті-решт серце героя не витримало, і він відійшов у вічність. У чоловіка залишилися дружина, діти, онуки… До речі, син Олексій, також залізничник Південного ГЗК, вже тривалий час боронить рідну землю від російської навали.

 

Колектив Південного ГЗК пам’ятає героя, низько схиляє голови у скорботі та глибоко розділяємо біль втрати з рідними і близькими воїна.

 

Вічна слава і шана Герою!
 

Начальник зміни управління залізничного транспорту виробничо-технічного відділу Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 12 років.

 

Ігор Сінчевський народився 23 жовтня 1990 року. Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту. Успішному навчанню ніяк не заважало те, що сумлінний студент ще й встигав паралельно працювати на Придніпровській залізниці провідником пасажирських вагонів.

 

У 2012 році молодий спеціаліст прийшов працевлаштовуватися на Південний ГЗК, де до того багато років трудилися його батьки. Вісім років Ігор працював помічником машиніста електровоза, а навесні 2020 року отримав пропозицію обійняти посаду начальника зміни виробничо-технічного відділу УЗТ, на яку без вагань
погодився. Був сповнений нових цікавих планів та надій, але все перекреслила повномасштабна війна…

 

До лав ЗСУ чоловік доєднався у грудні 2022-го року. Спочатку – навчання на Львівщині, потім служба стрільцем ПВО у зенітно-ракетних військах на Запорізькому напрямку. Далі захищав рідну землю на Харківщині біля Куп’янська, на Донеччині біля Мирнограда, Авдіївки, Курахового, потім – на Сумщині, на Херсонському напрямку… Та 4 квітня 2025 року в ході бойових дій життя командира 3-го відділення 2-го зенітно-ракетного взводу Ігоря Сінчевського обірвалося.

 

Без чоловіка  залишилася дружинна Ганна, ніколи не побачать батька дев’ятирічна донька Ольга і
одинадцятирічний син Андрій. 

 

Колеги з шаною згадують Ігоря Сінчевського: «Мужній воїн героїчно захищав рідну Україну, а значить – кожного з нас. Наші щирі співчуття рідним і близьким Ігоря. Сумуємо разом з вами, низько схиляємо голови у скорботі і пошані».

 

Вічна слава і шана Герою!
 

Провідний інженер-електронік управління інформаційних технологій та телекомунікаційних систем Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 17 років. Після закінчення криворізької загальноосвітньої школи № 11 Сергій Трофімов отримав вищу освіту за спеціальністю «Інформаційні управляючі системи та технології» в Європейському університеті. Після навчання, восени 2007 року, прийшов працювати інженером-електроніком у відділ автоматизованих систем керування Південного ГЗК. Згодом вступив на заочне відділення Криворізького національного університету, де опанував ще одну спеціальність – «Електромеханіка». В колективі цінували професійні і людські якості Сергія: він завжди був скромним, спокійним, але разом з тим мав багато друзів.

 

19 вересня 2023 року Сергій Трофімов був призваний на військову службу. Після проходження навчання був аеророзвідником, пізніше – оператором дронів. Мужньо і віддано боронив рідну землю і свою родину спочатку на Запорізькому напрямку, потім на Донеччині. 16 лютого зв’язок із Сергієм було втрачено, і лише через чотири дні рідні довідалися про загибель Героя на Покровському напрямку.

 

Без батька залишилось двоє синів, десятирічний Тимофій та шестирічний Кирило, а без надійного і люблячого
чоловіка – дружина Марина.

 

Керівництво, весь трудовий колектив Південного ГЗК розділяє біль рідних Сергія і висловлює щирі співчуття всій родині та близьким Героя. Нехай душа загиблого захисника знайде вічний спокій.

 

Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
 

Помічник машиніста екскаватора в кар’єрі на дільниці з видобутку та навантаження гірничої маси Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 17 років. 

 

Після закінчення школи Максим Астапов вступив до гірничого технікуму КТУ, де опанував спеціальність «Технологія і комплексна механізація відкритої розробки родовищ корисних копалин». Отримавши диплом, вирішив пов’язати своє трудове життя з Південним ГЗК: восени 2007-го працевлаштувався помічником машиніста екскаватора на третю дільницю з видобутку та навантаження гірничою маси, де й пропрацював весь час до мобілізації.

 

До служби у лавах Збройних Сил України гірник став в жовтні 2024 року. Спочатку проходив навчання за кордоном, потім служив на Курському напрямку, де героїчно загинув, виконуючи бойове завдання.

 

Ще одне обірване життя, безмежно тяжка втрата для родини, для України, та війна забирає кращих. Керівництво, весь трудовий колектив Південного ГЗК висловлює щирі співчуття батькам Максима, всім рідним та близьким Героя.

Спи спокійно, Захиснику. Добра, світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг назавжди залишаться у наших серцях.

 

Слава та вічна пам’ять Герою!