Слюсар-ремонтник управління з ремонту технологічного устаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 17 років. 

 

Після закінчення одинадцятого класу Андрій Вінокуров вступив до Інгулецького технікуму КНУ, де навчався за фахом «Гірництво». Отримавши диплом, працевлаштувався на Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат, де тринадцять років трудився на дробильній фабриці машиністом конвеєра. Паралельно закінчив виш, де здобув спеціальність «Збагачення корисних копалин».

 

У 2021 році Андрій прийшов працювати слюсарем-ремонтником на Південний комбінат. Сумлінно виконував свої обов’язки на дільниці №9 з ремонту вантажопідйомних механізмів УРТУ, яка нині увійшла до склада цеху сервісного обслуговування.

 

У листопаді 2025 року гірник був мобілізований. Пройшовши навчання, на фронті ніс службу солдатом, майстром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів. Разом із побратимами нищив ворога на Донеччині, в Покровському районі. Та, на жаль, 27 травня під час виконання бойового завдання наш захисник загинув. Уже ніколи не побачить тата син Андрія Макарій, якому в лютому виповнився рочок. Єдину дитину і надію втратили і батьки воїна. 1 червня Героя поховали в рідному Широкому.

 

«Він був мужнім воїном, справжнім патріотом своєї держави, який у вирішальний для країни час став на її захист. Андрій Олександрович до останнього залишався вірним військовій присязі, сумлінно та гідно виконуючи свій обов'язок перед українським народом. Він повернувся до рідного порогу на щиті як доблесний воїн», – сказали під
час прощання з полеглим його побратими.

 

Жодні слова не зменшать біль втрати для рідних бійця. Колектив Південного ГЗК висловлює щирі співчуття родині та близьким військовослужбовця. Схиляємо голови у скорботі разом з ними. Андрій назавжди залишиться у пам’яті югоківців як мужній захисник України, добра й щира людина, яка віддала своє життя заради миру на
рідній землі. 
 

Провідний інженер Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 14 років. 

 

Був мобілізований в серпні 2022 року. Служив інспектором прикордонної служби другої категорії – навідником протитанкових ракетних комплексів. Загинув 22.03.2026 внаслідок артилерійського обстрілу поблизу н. п. Рідкодуб Донецької області.

 

У Сергія Горового залишилися дружина Анастасія, батьки та сестра. 
 

Слюсар черговий та з ремонту устаткування 5 разряда Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 28 років. 

 

Був мобілізований 26 лютого 2022 року. Служив старшим сержантом, старшим водієм роти ударних БПЛА розвідувального батальйону на Харківському напрямку. Загинув внаслідок удару FPV-дрону поблизу н.п. Веселе Харківської області.

 

У Валерія залишилась дружина Олена і доньки Анна та Ірина.
 

Водій автотранспортних засобів, зайнятий на транспортуванні гірничої маси у технологічному процесі у кар'єрі Центрального ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже десять років. 

Був мобілізований в серпні 2022 року. Служив старшим солдатом. Загинув під час виконання бойового завдання на території н.п. Вакалівщина Сумського району Сумської області. 

У Івана Сердюка залишилися дружина Юлія та син Артем. 

Майстер дільниці телекомунікацій лінійно-кабельних мереж комбінату Каметсталь. Працював в Групі Метінвест понад 32 роки. 

 

Був мобілізований в травні 2024 року. Служив сержантом, майстром 1 рухомої майстерні безпілотних авіаційних комплексів взводу технічного забезпечення батальйону безпілотних систем. Загинув в районі н. п. Березівка Куп'янського району Харківської області.

 

У Олександра Гладкого залишилися дружина, донька Антоніна, син Сергій та мати.
 

Дробильник 4 розряду агломераційного цеху №2 Каметсталі. Працював в Групі Метінвест майже чотири роки. 

Був мобілізований в червні 2025 року. Служив солдатом. Загинув в бою поблизу населеного пункту Вовчанські хутори на Харківщині.

У Юрія Іванченка залишилася мати. 

Змінний майстер виробництва Конвертерного цеху Каметсталі. Працював в Групі Метінвест понад 19 років. 

Олександр був учасником АТО в 2014-2015 роках. Після початку повномасштабного вторгнення був мобілізований в перший день війни. В кінці січня 2026 року Олександр був доставлений з н.п. Матяшево Донецької обл. до лікарні м. Дніпро з тяжким пораненням. Він помер 13 лютого 2026 року, не витримало серце.

У Олександра Бершадського залишилася дружина Ірина, син Євгеній, мати та сестра. Дружина Олександра Ірина працює на Каметсталі змінним майстром контрольним відділу технічного контролю.

Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів Центрального ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 7 років. 

Був мобілізований в перші дні повномасштабного вторгнення. Служив старшим солдатом, загинув під час виконання бойового завдання поблизу с. Річки Сумської області.

У Олександра Каноніка залишилися батьки Юлія Павлівна та Володимир Дмитрович, а також брат Іван. 

Водій автотранспортних засобів Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 31 рік. 

Був мобілізований в жовтні 2022 року. Служив старшим солдатом, механіком-водієм, кранівником евакуаційного відділення на Запорізькому напрямку. Загинув, мужньо захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, біля н. п. Малинівка Запорізької області.

Колеги згадують, що Сергій Ткачук був відповідальним працівником, надійною людиною та спражнім Захисником України. 

У Сергія Ткачука залишилася дружина Ольга. 

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Центрального ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже чотири роки. 

Був мобілізований в травні 2023 року. Служив старшим солдатом. Помер під час проходження служби від гострої серцево-судинної недостатності в м. Павлоград Дніпропестовської області. 

У Ігоря Ухожанського залишилися дружина Маргарита, та діти: Артем, Катерина й Єлизавета. 

Підземний електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Центрального ГЗК. Працював в Групі Метінвест менше року. 

Був мобілізований у вересні 2025 року. Отримав поранення, від яких помер під час бойових дій у н. п. Новий Донбас Покровського району Донецької області.

У Віталія Шашоріна залишилася дружина Оксана та син Данило.

Народився Валерій Лунгу на Херсонщині. Після закінчення школи юнак пішов працювати: декілька років трудився водієм в одному зі скадовських автопідприємств. Після цього декілька разів змінював роботу, та весь час залишався вірний обраній професії водія. Врешті-решт доля привела його до Кривого Рогу, де він влітку 2012 року прийшов працювати водієм вахтового автомобіля в автоцех Південного ГЗК.

 

У передостанній день 2025 року Валерій Лунгу був мобілізований. Як і в мирному житті, на військовій службі також був водієм. Та на жаль вже 17 січня 2026 року вірний військовій присязі на вірність Українському народу під час виконання військового завдання югоківець загинув біля населеного пункту Новомиколаївка Запорізької області.

 

Трудовий колектив Південного ГЗК щиро поділяє горе рідних та близьких Валерія Лунгу та схиляє голови у великій скорботі. Нехай добрий, світлий спомин про нього назавжди залишиться у серцях рідних, колег, усіх, хто його знав, любив та шанував. Ми пам’ятаємо, якою дорогою ціною дістається кожна хвилина мирного життя.

 

Вічна пам’ять та слава загиблому Герою!