Водій автотранспортних засобів на Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті. У Групі Метінвест працював майже 28 років.

 

Був мобілізований 20 лютого 2024 року. Служив рядовим. Загинув 24 серпня 2026 року в районі населеного пункту Свобода Пологівського району Запорізької області. Під час бойових дій отримав множинні уламкові поранення.

 

В Андрія Чуприни залишився син Максим.
 

Машиніст бульдозера 6 розряду на Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті. У Групі Метінвест працював понад 12 років.

 

Проходив військову службу за контрактом у 2014–2021 роках, був мобілізований 24 лютого 2022 року. Служив старшим солдатом. Мав посвідчення учасника бойових дій з 2015 року. Загинув в районі населеного пункту Дослідне Чугуївського району Харківської області внаслідок поранень, отриманих під час бойових дій.
 

Прохідник 6 розряду на Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті. У Групі Метінвест працював понад 8 років.

 

Проходив військову службу з 2 березня 2022 року до 13 листопада 2023 року. Повторно був мобілізований 25 лютого 2025 року. Служив молодшим сержантом. Мав посвідчення учасника бойових дій з 2024 року. Загинув в районі населеного пункту Червоний Яр Запорізького району Запорізької області. 

В Андрія Єгорова залишилися дружина Катерина та донька Злата.
 

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування УЗТ Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 17 років. 

 

Після закінчення школи Дмитро Стасієнко вступив до Криворізького технікуму НМетАУ,  де здобув спеціальність «Монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і цивільних споруд». У 2009 році, відразу після закінчення навчального закладу, прийшов працювати на Південний комбінат, в службу енергогосподарства управління залізничного транспорту. Пізніше отримав вищу освіту у Криворізькому національному університеті за спеціальністю «Електротехнічні системи електроспоживання».

 

– Він був справжнім професіоналом, відповідальним і надійним працівником, – згадує начальник служби енергогосподарства УЗТ Олександр Антонов. – На нього можна було покластися – і в роботі, і в складних ситуаціях. Добре знав свою справу, сумлінно виконував завдання, тож був зарахований до Кадрового резерву підприємства. Але найбільше запам’ятався як порядна і щира людина. Дуже боляче усвідомлювати, що його більше немає поруч.

 

Навесні 2023 року Дмитро став до лав Збройних Сил України. Воював хоробро, завжди був готовий підставити плече побратимам. Та на жаль 9 серпня 2026 року біля міста Добропілля на Донеччині під час виконання військового завдання життя нашого захисника обірвалося: під час атаки ворожого безпілотника Дмитро отримав смертельне поранення. 

 

Мати воїна, яка також багато років працює в УЗТ Південного ГЗК, втратила єдиного сина, вдовою залишилася дружина Наталія, з якою чоловік одружився вже під час служби. Для колег із ПівдГЗК він назавжди  запам'ятається відповідальною і небайдужою людиною, яка однаково віддано працювала, допомагала іншим і захищала свою країну.

 

Колектив Південного ГЗК схиляє голови в жалобі і висловлює щирі співчуття близьким і рідним нашого захисника, який до останнього був вірним військовій присязі і рідному народу України. Світла пам’ять про Дмитра Стасієнка назавжди збережеться в серцях тих, хто його знав.

 

Велика шана і вдячність кожному українському Герою!
 

Машиніст бульдозера 6 розряду на Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті. У Групі Метінвест працював 8 років.

 

Був мобілізований 14 грудня 2025 року. Служив старшим солдатом. Помер внаслідок повторного інфаркту міокарда та інших уточнених локалізацій.

 

В Олексія Зуєнка залишилася дружина Наталія.
 

Машиніст бульдозера в кар'єрі та на відвалах Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 16 років. 

 

Колеги згадують, що Ігор Нетрусов за час роботи на комбінаті зарекомендував себе висококваліфікованим, ініціативним робітником. До роботи відносився  старанно, наполегливо і віддано, з високою виконавською дисципліною.

 

Своєю порядністю, доброзичливістю, впевненістю в своїй правоті завжди створював в колективі хорошу ділову атмосферу. Він завжди був у вирії подій. За характером доброзичливий, врівноважений, безкорисливий у стосунках, завжди переймався всіма турботами колективу, користувався заслуженим авторитетом та повагою.

 

Ігор Нетрусов добровольцем пішов на фронт у вересні 2023 року. Служив головним сержантом на Запорізькому, Донецькому та Дніпропетровському напрямках. Був нагороджений Нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня; Грамотою за мужність та героїзм від командира військової частини Т0120; Грамотою за особистий внесок у справу захисту незалежності від командира 26 окремої Дніпровської шляхо-відновлювальної бригади. Під час служби захворів. Помер у 16 міській лікарні Дніпропетровської області, м. Кривий Ріг.

 

У Ігоря Нетрусова залишився мати, дружина та син Євгеній. Він також працює на Північному ГЗК. В грудні 2022 року Євгеній Нетрусов добровольцем пішов до лав ЗСУ. 
 

Слюсар з ремонту устаткування 5 розряду на Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті. У Групі Метінвест працював понад 3 роки.

 

Був мобілізований в січні 2024 року. Служив рядовим. Загинув внаслідок мінно-вибухової травми, ушкоджень від вибухів та осколків у зоні бойових дій.

 

У Василя Гаманенка залишилися дружина Світлана та син Нікіта.
 

Електрослюсар з ремонту устаткування розподільних пристроїв Південного ГЗК, Працював в Групі Метінвест десять років. 

 

Після закінчення школи Дмитро Крилов отримав спеціальність електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування в одному з криворізьких закладів профтехосвіти. Першим робочим місцем для хлопця став електроремонтний цех ПАТ «Електромашпромсервіс». Паралельно з роботою продовжував навчання у гірничо-
електромеханічному технікумі КНУ.

 

Через деякий час прийшов працювати на Південний ГЗК у складі підрядної організації. Тямущого хлопця на підприємстві помітили і запропонували працевлаштуватися в ЦМП електрослюсарем з ремонту устаткування розподільних пристроїв. Так у 2015 році Дмитро став югоківцем. Поставлені задачі завжди виконував оперативно і
відповідально, був володарем звання «Гордість цеху» у своєму структурному підрозділі, гідно захищав честь колективу ЦМП на спортивних майданчиках під час комбінатівської спартакіади.

 

Попереду мало бути ціле життя, та все змінила війна. У січні 2023 року чоловік був мобілізований до лав ЗСУ. Більше трьох років старший сержант Крилов гідно ніс службу на різних напрямках у складі на посаді командира гармати самохідного артилерійського дивізіону. У червні мав піти у відпустку та приїхати додому. Та побачитися з рідними воїн не встиг. Його життя обірвалося 16 червня під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Діброва на Донеччині. Позицію, де перебував Дмитро разом із побратимами, атакував ворожий дрон. 22 червня, захисника провели в останню путь.

 

Схиляємо голови перед подвигом нашого колеги. Перед людиною, яка віддала найдорожче – своє життя – за право українців жити на своїй землі, у незалежній державі, за мирне майбуття. Від імені всього колективу Південного ГЗК висловлюємо ширі співчуття матері Героя, дружині Анні, сину Тимуру, усім рідним і близьким Дмитра. Вічна шана і вдячність нашому захиснику!
 

Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів 5 розряду Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже дев’ять років. Колеги згадують, що особливо швидко і якісно в Костянтина вдавалося ремонтувати господарський транспорт (паливозаправники, водовозки, самоскиди та бортові автомобілі марок КрАЗ, МАЗ. В вільний час полюбляв проводити біля комп’ютера.

 

Був мобілізований в квітні 2025 року. На службі був оператором дронів десантно-штурмових військ. Призвався на службу на Сумського напрямку. Був переведений і загинув на Синельниковському напрямку Дніпропетровської області в с. Гаврилівка. Був нагороджений похвальною грамотою від головнокомандуючого ЗСУ Сирського О.С. з відзнакою «За сумлінну службу». Отримав нагрудний знак «За заслуги перед містом».

 

Костянтин Винокуров загинув при виконанні бойового завдання в Синельниковському районі Дніпропетровської області.

 

У Костянтина залишилася мати. 
 

Диспетчер Центрального ГЗК. Працював в Групі Метінвест 21 рік. 

Був мобілізований в липні 2022 року. Служив молодшим сержантом. Був відзначений державними та військовими нагородами: «Гідність і честь», «Кров за Україну», «Хрест рейнджера», «Військова честь». Загинув внаслідок прильоту ворожого БПЛА в районі н.п. Водолазьке на Дніпропетровщині.

У Серія Хоменка залишилися дружина Яна, син Дмитро та донька Дарья. 

Машиніст скрепера у кар'єрі Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже шість років.

 

Після закінчення школи на Олександра Жирного чекала строкова служба в лавах Збройних Сил України, опісля ще рік служив в одній із криворізьких військових частин командиром відділення – старшим майстром автомобільної роти. Та й більша частина його трудового життя була пов’язана саме з автотехнікою: він однаково вправно і керував нею, і ремонтував. 

 

У різні роки працював у ЗАТ «Кріворіжіндустрбуд», ЗАТ «Вовнопрядильна фабрика», ВАТ «Інгулецька спецекскавація» тощо. Знав ціну і шахтарській праці: більше десяти років трудився на шахті «Родіна» ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». Саме в цей період росія починає свою військову агресію на Донбасі, і у 2014 році Олександр стає на захист української державності зі зброєю в руках, бере участь в антитерористичній
операції на Донеччині.

 

На Південний ГЗК чоловік прийшов працювати взимку 2020 року. Трудився в гірничотранспортному цеху машиністом скрепера на дільниці з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг у кар’єрі. 

 

Після початку повномасштабної війни вже першого весняного дня 2022 року Олександр пішов боронити рідну землю від російських окупантів. Мужньо виконував свій військовий обов’язок. Та 5 червня 2026 року сержант Олександр Жирний під час бою коло населеного пункту Озерне, що в Краматорському районі на Донеччині, зник безвісті. Родина до останнього чекала на добру звістку, але, на жаль, дива не сталося: загибель Героя підтвердилася.

 

Керівництво, трудовий колектив акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» щиро поділяє горе рідних та близьких Олександра та схиляє голови у великій скорботі. Нехай добрий, світлий спомин про нього назавжди залишиться у серцях рідних, колег, побратимів, усіх, хто його знав, любив та шанував.

Ми пам’ятаємо, якою дорогою ціною дістається кожна хвилина мирного життя.

 

Вічна пам’ять та слава полеглому Герою!
 

Слюсар-ремонтник управління з ремонту технологічного устаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 17 років. 

 

Після закінчення одинадцятого класу Андрій Вінокуров вступив до Інгулецького технікуму КНУ, де навчався за фахом «Гірництво». Отримавши диплом, працевлаштувався на Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат, де тринадцять років трудився на дробильній фабриці машиністом конвеєра. Паралельно закінчив виш, де здобув спеціальність «Збагачення корисних копалин».

 

У 2021 році Андрій прийшов працювати слюсарем-ремонтником на Південний комбінат. Сумлінно виконував свої обов’язки на дільниці №9 з ремонту вантажопідйомних механізмів УРТУ, яка нині увійшла до склада цеху сервісного обслуговування.

 

У листопаді 2025 року гірник був мобілізований. Пройшовши навчання, на фронті ніс службу солдатом, майстром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів. Разом із побратимами нищив ворога на Донеччині, в Покровському районі. Та, на жаль, 27 травня під час виконання бойового завдання наш захисник загинув. Уже ніколи не побачить тата син Андрія Макарій, якому в лютому виповнився рочок. Єдину дитину і надію втратили і батьки воїна. 1 червня Героя поховали в рідному Широкому.

 

«Він був мужнім воїном, справжнім патріотом своєї держави, який у вирішальний для країни час став на її захист. Андрій Олександрович до останнього залишався вірним військовій присязі, сумлінно та гідно виконуючи свій обов'язок перед українським народом. Він повернувся до рідного порогу на щиті як доблесний воїн», – сказали під
час прощання з полеглим його побратими.

 

Жодні слова не зменшать біль втрати для рідних бійця. Колектив Південного ГЗК висловлює щирі співчуття родині та близьким військовослужбовця. Схиляємо голови у скорботі разом з ними. Андрій назавжди залишиться у пам’яті югоківців як мужній захисник України, добра й щира людина, яка віддала своє життя заради миру на
рідній землі.