Електрослюсар з ремонту устаткування розподільних пристроїв Південного ГЗК, Працював в Групі Метінвест десять років. 

 

Після закінчення школи Дмитро Крилов отримав спеціальність електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування в одному з криворізьких закладів профтехосвіти. Першим робочим місцем для хлопця став електроремонтний цех ПАТ «Електромашпромсервіс». Паралельно з роботою продовжував навчання у гірничо-
електромеханічному технікумі КНУ.

 

Через деякий час прийшов працювати на Південний ГЗК у складі підрядної організації. Тямущого хлопця на підприємстві помітили і запропонували працевлаштуватися в ЦМП електрослюсарем з ремонту устаткування розподільних пристроїв. Так у 2015 році Дмитро став югоківцем. Поставлені задачі завжди виконував оперативно і
відповідально, був володарем звання «Гордість цеху» у своєму структурному підрозділі, гідно захищав честь колективу ЦМП на спортивних майданчиках під час комбінатівської спартакіади.

 

Попереду мало бути ціле життя, та все змінила війна. У січні 2023 року чоловік був мобілізований до лав ЗСУ. Більше трьох років старший сержант Крилов гідно ніс службу на різних напрямках у складі на посаді командира гармати самохідного артилерійського дивізіону. У червні мав піти у відпустку та приїхати додому. Та побачитися з рідними воїн не встиг. Його життя обірвалося 16 червня під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Діброва на Донеччині. Позицію, де перебував Дмитро разом із побратимами, атакував ворожий дрон. 22 червня, захисника провели в останню путь.

 

Схиляємо голови перед подвигом нашого колеги. Перед людиною, яка віддала найдорожче – своє життя – за право українців жити на своїй землі, у незалежній державі, за мирне майбуття. Від імені всього колективу Південного ГЗК висловлюємо ширі співчуття матері Героя, дружині Анні, сину Тимуру, усім рідним і близьким Дмитра. Вічна шана і вдячність нашому захиснику!
 

Слюсар-ремонтник управління з ремонту технологічного устаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 17 років. 

 

Після закінчення одинадцятого класу Андрій Вінокуров вступив до Інгулецького технікуму КНУ, де навчався за фахом «Гірництво». Отримавши диплом, працевлаштувався на Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат, де тринадцять років трудився на дробильній фабриці машиністом конвеєра. Паралельно закінчив виш, де здобув спеціальність «Збагачення корисних копалин».

 

У 2021 році Андрій прийшов працювати слюсарем-ремонтником на Південний комбінат. Сумлінно виконував свої обов’язки на дільниці №9 з ремонту вантажопідйомних механізмів УРТУ, яка нині увійшла до склада цеху сервісного обслуговування.

 

У листопаді 2025 року гірник був мобілізований. Пройшовши навчання, на фронті ніс службу солдатом, майстром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів. Разом із побратимами нищив ворога на Донеччині, в Покровському районі. Та, на жаль, 27 травня під час виконання бойового завдання наш захисник загинув. Уже ніколи не побачить тата син Андрія Макарій, якому в лютому виповнився рочок. Єдину дитину і надію втратили і батьки воїна. 1 червня Героя поховали в рідному Широкому.

 

«Він був мужнім воїном, справжнім патріотом своєї держави, який у вирішальний для країни час став на її захист. Андрій Олександрович до останнього залишався вірним військовій присязі, сумлінно та гідно виконуючи свій обов'язок перед українським народом. Він повернувся до рідного порогу на щиті як доблесний воїн», – сказали під
час прощання з полеглим його побратими.

 

Жодні слова не зменшать біль втрати для рідних бійця. Колектив Південного ГЗК висловлює щирі співчуття родині та близьким військовослужбовця. Схиляємо голови у скорботі разом з ними. Андрій назавжди залишиться у пам’яті югоківців як мужній захисник України, добра й щира людина, яка віддала своє життя заради миру на
рідній землі. 
 

Помічник машиніста екскаватора у кар'єрі Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 11 років. 

 

Після закінчення школи Федір Корченко вступив до політехнічного коледжу і отримав освіту за фахом «Технічне обслуговування і ремонт локомотивів». Потім вступив до вишу. Та вже через рік перевівся на заочне відділення і вирішив йти самостійно заробляти на життя. Місцем роботи обрав ПівдГЗК, де свого часу працювали батько і сестра. 

 

Два роки трудився слюсарем черговим та з ремонту устаткування в рудоуправлінні підприємства. Наступні десять років його трудової біографії пов’язані з ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг», де Федір працював машиністом екскаватора. Далі – чотири роки роботи а кар’єрі Інгулецького ГЗК і повернення на Південний. Знов – у вже знайоме рудоуправління, але тепер вже помічником машиніста екскаватора.

 

Як і всі свідомі українці, Федір болюче сприйняв новину про початок повномасштабної війни і вирушим до військкомату з рішучим бажанням йти захищати рідну землю.

Декілька разів чоловік отримував відмову, та не опускав руки: волонтерив і продовжував спроби стати до лав ЗСУ. Зрештою йому дали добро: 21 квітня 2022 року Федір був призваний на службу.

 

Спочатку були два місяці підготовки в навчальному центрі «Десна». Далі – служба у складі 66-тої окремої механізованої бригади. Разом з побратимами наш захисник боронив українську землю на Донецькому та Луганському напрямках, воював біля Курахово, Мар’янки, Лимана тощо. 

 

Останнім часом головний сержант – командир відділення батареї артилерійської розвідки Федір Корченко виконував бойові завдання на Харківщині. Саме там під час одного з них машину з нашим захисником атакував ворожий дрон. Чоловік отримав важкі ушкодження органів черевної порожнини і був відправлений до шпиталю. Усі намагання лікарів врятувати Героя виявилися даремними, і 4 травня він помер. Вдома у нього залишилася любляча родина: мати, дружина Тетяна, донька Софія та сестра…

 

Керівництво, трудовий колектив Південного ГЗК щиро поділяє горе рідних і близьких Федора Корченко та схиляє голови у великій скорботі. Нехай добрий, світлий спомин про нього назавжди залишиться у серцях рідних, колег, побратимів, усіх, хто його знав, любив та шанував.Ми пам’ятаємо, якою дорогою ціною дістається кожна хвилина мирного життя.

 

Вічна пам’ять та слава полеглому Герою!
 

Помічник машиніста електровоза у кар'єрі Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 33 роки.

 

Віталій Россієв – представник славної трудової династії ПівдГЗК, сукупний стаж якої складає близько 300 років. На комбінаті багато років трудився його батько. Та на відміну від Россієва-старшого, який працював в аглоцеху підприємства, Віталій вирішив обрати для себе фах залізничника. Чимало посприяв цьому приклад майбутнього тестя: надихнувшись його прикладом та повагою до цієї професії, хлопець вступив до політехнічного технікуму
та здобув освіту за спеціальністю «Електротягове господарство залізничних шляхів».

 

Далі – робота на Південному ГЗК, якому він присвятив більше тридцяти років своєї трудової біографії. Майже 25 з них працював в управлінні залізничного транспорту помічником машиніста електровоза. Та в грудні 2025 року чоловік був мобілізований, став до лав Збройних сил України. Після навчання разом з побратимами у складі стрілецького відділення захищав українську землю на Сумщині. Саме там під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Павлівка 15 квітня 2026 року наш оборонець загинув…

 

– Для нього було важливо залишатися чоловіком до кінця – як у праці на комбінаті, так і в захисті своєї країни, – говорить дочка Героя Наталя. –  Попри складні обставини та обстріли, побратими зробили все можливе, щоб повернути його додому.

До останньої хвилини тато залишався вірним присязі, своїм побратимам та своїй країні. Як згадують побратими, він був звичайною, простою людиною – добрим дядьком, який ніколи ні в чому не відмовляв і завжди був готовий підставити плече допомоги.

 

Вдома у Віталія Россієва залишилася любляча родина: мати, дружина (яка, до речі, також працює на Південному ГЗК) та донька. Колектив Південного ГЗК схиляє голови в жалобі і висловлює щирі співчуття близьким і рідним нашого захисника, який до останнього був вірним військовій присязі і рідному народу України. Світла пам’ять про Віталія Россієва назавжди збережеться в серцях тих, хто його знав.

 

Велика шана і вдячність кожному українському Герою!
 

Провідний інженер Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 14 років. 

 

Був мобілізований в серпні 2022 року. Служив інспектором прикордонної служби другої категорії – навідником протитанкових ракетних комплексів. Загинув 22.03.2026 внаслідок артилерійського обстрілу поблизу н. п. Рідкодуб Донецької області.

 

У Сергія Горового залишилися дружина Анастасія, батьки та сестра. 
 

Слюсар черговий та з ремонту устаткування 5 разряда Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 28 років. 

 

Був мобілізований 26 лютого 2022 року. Служив старшим сержантом, старшим водієм роти ударних БПЛА розвідувального батальйону на Харківському напрямку. Загинув внаслідок удару FPV-дрону поблизу н.п. Веселе Харківської області.

 

У Валерія залишилась дружина Олена і доньки Анна та Ірина.
 

Водій автотранспортних засобів, зайнятий на транспортуванні гірничої маси у технологічному процесі у кар'єрі Центрального ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже десять років. 

Був мобілізований в серпні 2022 року. Служив старшим солдатом. Загинув під час виконання бойового завдання на території н.п. Вакалівщина Сумського району Сумської області. 

У Івана Сердюка залишилися дружина Юлія та син Артем. 

Майстер дільниці телекомунікацій лінійно-кабельних мереж комбінату Каметсталь. Працював в Групі Метінвест понад 32 роки. 

 

Був мобілізований в травні 2024 року. Служив сержантом, майстром 1 рухомої майстерні безпілотних авіаційних комплексів взводу технічного забезпечення батальйону безпілотних систем. Загинув в районі н. п. Березівка Куп'янського району Харківської області.

 

У Олександра Гладкого залишилися дружина, донька Антоніна, син Сергій та мати.
 

Дробильник 4 розряду агломераційного цеху №2 Каметсталі. Працював в Групі Метінвест майже чотири роки. 

Був мобілізований в червні 2025 року. Служив солдатом. Загинув в бою поблизу населеного пункту Вовчанські хутори на Харківщині.

У Юрія Іванченка залишилася мати. 

Змінний майстер виробництва Конвертерного цеху Каметсталі. Працював в Групі Метінвест понад 19 років. 

Олександр був учасником АТО в 2014-2015 роках. Після початку повномасштабного вторгнення був мобілізований в перший день війни. В кінці січня 2026 року Олександр був доставлений з н.п. Матяшево Донецької обл. до лікарні м. Дніпро з тяжким пораненням. Він помер 13 лютого 2026 року, не витримало серце.

У Олександра Бершадського залишилася дружина Ірина, син Євгеній, мати та сестра. Дружина Олександра Ірина працює на Каметсталі змінним майстром контрольним відділу технічного контролю.

Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів Центрального ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 7 років. 

Був мобілізований в перші дні повномасштабного вторгнення. Служив старшим солдатом, загинув під час виконання бойового завдання поблизу с. Річки Сумської області.

У Олександра Каноніка залишилися батьки Юлія Павлівна та Володимир Дмитрович, а також брат Іван. 

Водій автотранспортних засобів Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 31 рік. 

Був мобілізований в жовтні 2022 року. Служив старшим солдатом, механіком-водієм, кранівником евакуаційного відділення на Запорізькому напрямку. Загинув, мужньо захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, біля н. п. Малинівка Запорізької області.

Колеги згадують, що Сергій Ткачук був відповідальним працівником, надійною людиною та спражнім Захисником України. 

У Сергія Ткачука залишилася дружина Ольга.