Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 14 років. 

 

Андрій Володимирович народився 10 липня 1972 року. Після закінчення школи здобув спеціальність електромонтера в одному з криворізьких профтехучилищ. Приблизно десять років працював електромеханіком на тяговій підстанції «Батуринська», потім два роки трудився в цеху ремонту енергетичного обладнання №1 ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг». 

 

В жовтні 2011 року чоловік працевлаштувався на Південний ГЗК, де як раз  була підходяща вакансія. Колеги згадують, що за дванадцять років роботи Андрій Терещенко набув заслуженого авторитету в колективі, де його цінували як висококласного спеціаліста і порядну людину. Мав золоті руки і при виконанні найскладнішого завдання звик покладатися лише на себе. «Людина справи, а не зайвих розмов», – так охарактеризовують його ті, хто знав його мовчазний характер і разом з тим сумлінне ставлення до роботи.

 

Життя Андрія Терещенка було таким, як і в кожного українця – зі своїми цілями, планами та мріями: люблячий чоловік, турботливий батько, уважний, щирий, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Але повномасштабне російське вторгнення змінило все. У лютому 2024 року, отримавши повістку, він відразу пішов до територіального центр комплектування та соціальної підтримки. Після нетривалого навчання на чоловіка чекала служба у лавах 92-ої окремої штурмової бригади, у складі якої він разом із побратимами боронив рідну землю на Донецькому, Харківському та Сумському напрямках.

 

23 січня 2025 року на Курщині старший солдат Терещенко отримав важке бойове поранення: після операції воїну потрібна була тривала реабілітація. Але на жаль 16 квітня серце Героя, не витримавши всіх випробувань, зупинилося. У Андрія Терещенка залишилися дружина Ольга та донька Яна. 

 

«Живе той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя», – ці слова відомого українського поета Василя Симоненка і про Андрія Терещенка. Щирий патріот України, що в повсякденному житті звик спілкуватися українською та з гордістю носив на шиї ланцюжок з гербом рідної держави, пішов у засвіти, гідно виконавши свій військовий обов’язок перед Батьківщиною.

 

Колектив Південного ГЗК висловлює щирі і сердечні співчуття рідним і близьким бійця, зокрема його дружині та брату, які також працюють на Південному ГЗК. Їхнє горе неможливо розрадити жодними словами чи вчинками. Низько схиляємо голови у скорботі перед світлою пам’яттю Героя.

 

Вічна Слава, честь і пам’ять Воїну.