Після закінчення школи Станіслав Міценко отримав спеціальність техніка-збагачувальника в Інгулецькому гірничорудному технікумі. Далі – строкова армійська служба, яка виховала у чоловіка відповідальність, витривалість, вміння працювати в команді.

 

Після демобілізації він вперше прийшов працювати на Південний ГЗК – спочатку трудився машиністом насосних установок, а потім машиністом млинів на рудозбагачувальній фабриці №1. На початку 2000-х спробував змінити місце роботи, та геть ненадовго: не минуло й двох років, як він знову прийшов працевлаштовуватися на ПівдГЗК.

 

Так з 2005-го року і до останнього він залишався членом колективу югоківських дробильників, де весь цей час трудився машиністом конвеєра.

 

У жовтні 2023 року Станіслав став на захист України. Як і годиться, спочатку навчання, а через півтора місяця – направлення в одну з найгарячіших на той момент точок – селище Очеретине на Донеччині. І відразу – важливе бойове завдання, на яке він вирушив з кількома своїми побратимами. Перед виходом пообіцяв рідним відразу
ж після повернення зателефонувати, але такий жаданий для родини дзвінок так і не пролунав. А вже через три дні дружина Тетяна отримала сповіщення про те, що під час виконання завдання Станіслав зник безвісті.

 

Почалися довгі два роки пошуків. Рідні до останнього не втрачали надії, що він живий.

Та всі сподівання розвіялися, коли цьогоріч на початку грудня 2025 року прийшли результати ДНК-експертизи: тіло захисника було ідентифіковане. 

 

Колектив Південного ГЗК схиляє голови в жалобі і висловлює щирі співчуття близьким і рідним нашого захисника, який до останнього був вірним військовій присязі і рідному народу України. Світла пам’ять про Станіслава Міценка назавжди збережеться в серцях тих, хто його знав.

 

Велика шана і вдячність кожному українському Герою!