Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 18 років. 

Був мобілізований в січні 2024 року. Загинув захищаючи Запорізьку область. 

 

Колеги згадують, що Сергій Применко був професiонал свого дiла, постiйно пiдвищував  квалiфiлацiю. Сумлiнно виконував свої вiйсковi обовязки. Захоплювався спортом. Полюбляв футбол. Грав за збiрну цеха Північного ГЗК.
 
Сергій Применко був одружений, мав двох синiв шести та чотирьох рокiв.

Механік дільниці Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад сім років. 

 

Був мобілізований в грудні 2023 року. Служив стрільцем стрілкового відділення. Отримав Смертельне поранення поблизу н. п. Макарівка Волновахського району Донецької області.

 

У Миколи Курочкіна залишилися батько, донька та брат.
 

Слюсар-ремонтник Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад шість років. 

 

Пішов добровольцем на фронт в березні 2024 року. Отримав бойовий позивний «Сомалі». Загинув під час бойового завдання у н.п. Невське Сватівського р-ну Луганської області. Був відзначений знаком «За заслуги перед містом» III ступеня. 

 

У Святослава Додатка залишилася дружина Анастасія та батьки Світлана Вікторівна і Олег Юрійович, який працював електрослюсарем на Першотравневому кар’єрі. 
 

Механік дільниці РЗФ-1 Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 17 років. 

 

Був мобілізований в липні 2024 року. Загинув поблизу н. п. Водяне Волноваського району Донецької області.

 

У Олександра Сайка залишилися батько, мати та син десяти років
 

Машиніст екскаватора Першотравневого кар’єру виробничої дільници № 4 по відвантаженню гірничої маси з перевантажувальних станцій Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже вісім років. 

 

Був мобілізований в червні 2024 року. Загинув на Курському напрямку. 

 

У Максима Даніва залишилася мати.
 

Начальник залізничної станції Північного ГЗК. Олександр розпочав свою кар'єру в Метінвесті, працюючи на різних посадах протягом майже 18 років. Його професійний шлях був відзначений значними досягненнями, зокрема отриманням почесної грамоти Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду. Остання посада, яку він обіймав до мобілізації, була начальником залізничної станції УЗТ, де він проявив себе як відповідальний та компетентний керівник. Колеги завжди відзначали професіоналізм Олександра та відданість роботі, а також його здатність знаходити спільну мову з усіма працівниками.

 

Олександр Сахно був мобілізований в липні 2024 року. Він обіймав посаду сержанта та командира штурмової бригади, виконуючи бойові завдання в Суджанському районі Курської області РФ. За свою службу він був нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня. 

 

Олександр Сахно загинув у бою при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Черкаське Порічне. Його бойові товариші пам'ятають його як мужнього та відданого командира, який завжди був готовий прийти на допомогу.

 

Олександр Сахно залишив після себе дружину Ольгу, дорослого сина та рідну сестру. Дружина Ольга продовжує працювати на Центральному ГЗК в цеху зовнішнього транспорту управління залізничного транспорту. Родина Олександра зберігає пам'ять про нього як про відданого сім'янина та справжнього патріота своєї країни. Його близькі завжди згадують його з теплом та любов'ю, підкреслюючи його доброту, чесність та готовність допомогти у будь-якій ситуації.
 

Трудова діяльність Олега Аверчика на Північному ГЗК розпочалася в травні 2003 року. Він прийшов помічником машиніста екскаватору. Олег продовжив трудову династію – його батько працював у гірничій справі на Ганнівському кар’єрі. Освоївши навички роботи на видобутку і зрозумівши, що в основі роботи гірника є буріння, гірник виявив бажання змінити напрямок і перейти на бурову дільницю. Де і працював понад 21 рік.

 

Олег був цілеспрямованою людиною. Увесь час був у перших рядах, цей склад характеру не дав йому пройти мимо початку АТО, учасником якої він став. В подальшому не зміг усидити вдома маючи бойовий досвід, після початку воєнних дій, мобілізувався. 

 

Олег Аверчик у 2014-2015 служив в АТО, з 25 лютого 2022 був мобілізований. Служив гранатометником. Загинув від вогнепальної зброї у с. Калинівка Бахмутського району Донецької області під час штурму ворожих позицій.
 

Електрогазозварник Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад три роки.

 

Був мобілізований в березні 2023 року. Служив помічником гранатометника. Загинув в с Липці Харківської області. Був відзначений знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня.

 

У Павла Цирульнікова залишилися дружина Юлія, син Петро і донька Поліна.
 

Водій автотранспортних засобів Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 12 років. В 2014 році був нагороджений почесною грамотою комбінату. 

Був мобілізований в травні 2022 року. Служив в званні капітану на Херсонському напрямку. Був нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом», грамотою за відвагу. відзнаками командування та головнокомандуючого. 

Колеги згадують, що за період роботи на Північному ГЗК Олександр Зуб зарекомендував себе досвідченим водієм, порядним, дружелюбним, відповідальним, водночас скромним . Був життєрадісним, веселим та комунікабельним. Завжди міг допомогти. Він був компанійським чоловіком. Для колективу  він завжди залишиться усміхненим та добрим. Схиляємо голову перед його мужністю та самовідданістю. Світла пам’ять та вічна слава Герою.

У Олександра Зуба залишилися дружина, та діти Іван й Злата. 

Помічник машиніста екскаватора в Першотравневому кар’єрі. Працював на підприємстві понад п’ять років. 

 

Був мобілізований в березні 2022 року. Загинув в селі Іванівське Бахмутського району Донецької області. 

 

В Ігоря Максименко залишилися дружина Тетяна та син Андрій. 
 

Учень машиніста конвеєра дробильної фабрики №3 Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад рік. Колеги згадують, що за короткий час показав себе як  товариський  та працьовитий.

 

Був мобілізований в січні 2023 року. Загинув при захисті села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.

 

В Анатолія Швачки залишилися дружина Юлія та донька Дар’я. 
 

Машиніст автогрейдера в кар'єрі Північного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад два роки. 

 

Був мобілізований в грудні 2022 року. Під час захисту України отримав важке поранення та пішов в засвіти 25 березня 2024 року. 

 

Колеги згадують про Родіона Жука так: «За період роботи на комбінаті зарекомендував себе трудолюбивим, добросовісним та винахідливим робітником, відповідальним за доручену справу. Ввічливий, тактовний, своєю доброзичливістю, впевненістю в своїй правоті завжди створював в колективі хорошу ділову атмосферу. Добросовісним відношенням до роботи, грамотністю, впевненістю в своїх знаннях, уважним ставленням до людей завоював авторитет та повагу колективу». 

 

У Родіона Жука залишилися дружина Інеса та донька Аріна.