Майстер гірничий в кар'єрі Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 34 роки. 

Був мобілізований в травні 2022 року. Служив головним сержантом-командиром відділення інженерно-саперного взводу. Отримав відзнаки медаль «За оборону міста Харків», медаль «За оборону міста Бахмут», відзнаку Міністерства оборони України «Захиснику України», медаль Десантно-штурмових військ (ДШВ), нагрудний знак «Ветеран Війни», а також повний кавалер відзнаки ТРО ЗСУ.

Олександр Шевченко помер від отриманих поранень у військово-медичному центрі Північного регіону м.Харків внаслідок виконання бойового завдання у н.п. Зелене Харківської області.

Без батька залишилось четверо дітей. Дружина загиблого Ганна, працівниця Інгулецького ГЗК і надалі несе службу у лавах ЗСУ.

Монтер колії у кар'єрі Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад п’ять років. 

Станіслав народився 6 квітня 2001 року. Після закінчення школи вступив до Політехнічного коледжу КНУ, де здобув фах техніка з обслуговування та ремонту залізничних споруд та об’єктів колійного господарства. У 2020 році під час проходження виробничої практики тямущому і роботящому хлопцю запропонували працевлаштуватися в управління залізничного транспорту ПівдГЗК, на що він не вагаючись погодився. Потім було дипломування, а невдовзі після цього розпочалася строкова військова служба.

 

Після демобілізації Станіслав знову повернувся працювати в колектив цеху поточного утримання та ремонту колії УЗТ, створив власну сім’ю. Але всі плани на успішне майбуття перекреслили кровожерливі сусіди. Вже 18 березня 2022 року залізничник був мобілізований: спочатку проходив службу в територіальній обороні, потім захищав
Батьківщину на Донецькому напрямку. Далі тривалий час гідно виконував свій військовий обов’язок на Сумщині. Саме там, в Сумах, 21 червня 2025 року старший сержант Станіслав Барнет загинув під час виконання бойового завдання внаслідок ракетного удару. До кінця він віддано служив Україні, залишався вірним військовій присязі та українському народові, мужньо виконував військовий обов’язок перед Батьківщиною. 

 

Овдовіла молода дружина Катерина, без батька зростатиме дворічний син Макар. У невимовному горі залишилися батьки та сестра Героя. Мама Ольга Петрівна, яка також працює на Південному комбінаті в цеху мереж і підстанцій втратила частину свого серця, свою надію і опору.

 

Схиляємо голови у глибокій скорботі… Щирі співчуття рідним. Вічна пам’ять і слава українському Воїну, який захищав рідну країну і кожного з нас!
 

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Інгулецького ГЗК, Працював в Групі Метінвест понад 16 років. 

Був мобілізований в січні 2023 року. Служив навідником першого механізованого відділення – бойової машини третьої механізованого взводу військової частини. Відповідно до рішення судувід 15.04.2025 року, Олександр Коваленко мав  статус «безвісті зниклий» від 30.06.2022 року. Офіційно визнаний загиблим під час ведення бойових дій неподалік н.п. Тошківка Луганської області. Днем смерті солдата, вважати день набрання законної сили рішенням суду – 16.05.2025 року.

Колеги згадують Олександра Коваленка так: «Олександр був не просто воїном. Він був Людиною з великої літери – добрим, щирим, світлим. Люблячий чоловік, турботливий батько, вірний син – його серце жило для інших. У родині – опора і захист. У дружбі – щирість і підтримка. На війні – хоробрий, сильний, незламний. Для батьків він був гордістю, для дітей – героєм, для дружини – надією, любов’ю, опорою, підтримкою. У кожному його вчинку – чесність, гідність, внутрішня сила. Він вірив у правду, у добро, в те, що варто боротися за краще майбутнє. І боротися до кінця – як справжній воїн».

Провідний інженер з комп'ютерних систем Метінвест Діджитал (Кривий Ріг). Працював в Групі Метінвест понад 14 років. 

 

Був мобілізований в березні 2024 року. Служив кулеметником механізованого взводу на Харківському напрямку. Був нагороджений грамотою бригади. Загинув поблизу н. п. Красне Перше, Куп’янського району Харківської області.

 

У Юрія Кримського залишилися дружина Наталія та доньки Ірина й Ольга. 
 

Токар-розточувальник філіалу №2 ЗЛМЗ в Кривому Розі. Працював в Групі Метінвест два роки.

Був мобілізований в лютому 2025 року. Служив стрільцем на Запорізькому напрямку. Був відзначений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня. Загинув захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України під час ведення бойових дій в н. п. Кам’янське Васильківського району Запорізької області.

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 14 років. 

 

Андрій Володимирович народився 10 липня 1972 року. Після закінчення школи здобув спеціальність електромонтера в одному з криворізьких профтехучилищ. Приблизно десять років працював електромеханіком на тяговій підстанції «Батуринська», потім два роки трудився в цеху ремонту енергетичного обладнання №1 ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг». 

 

В жовтні 2011 року чоловік працевлаштувався на Південний ГЗК, де як раз  була підходяща вакансія. Колеги згадують, що за дванадцять років роботи Андрій Терещенко набув заслуженого авторитету в колективі, де його цінували як висококласного спеціаліста і порядну людину. Мав золоті руки і при виконанні найскладнішого завдання звик покладатися лише на себе. «Людина справи, а не зайвих розмов», – так охарактеризовують його ті, хто знав його мовчазний характер і разом з тим сумлінне ставлення до роботи.

 

Життя Андрія Терещенка було таким, як і в кожного українця – зі своїми цілями, планами та мріями: люблячий чоловік, турботливий батько, уважний, щирий, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Але повномасштабне російське вторгнення змінило все. У лютому 2024 року, отримавши повістку, він відразу пішов до територіального центр комплектування та соціальної підтримки. Після нетривалого навчання на чоловіка чекала служба у лавах 92-ої окремої штурмової бригади, у складі якої він разом із побратимами боронив рідну землю на Донецькому, Харківському та Сумському напрямках.

 

23 січня 2025 року на Курщині старший солдат Терещенко отримав важке бойове поранення: після операції воїну потрібна була тривала реабілітація. Але на жаль 16 квітня серце Героя, не витримавши всіх випробувань, зупинилося. У Андрія Терещенка залишилися дружина Ольга та донька Яна. 

 

«Живе той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя», – ці слова відомого українського поета Василя Симоненка і про Андрія Терещенка. Щирий патріот України, що в повсякденному житті звик спілкуватися українською та з гордістю носив на шиї ланцюжок з гербом рідної держави, пішов у засвіти, гідно виконавши свій військовий обов’язок перед Батьківщиною.

 

Колектив Південного ГЗК висловлює щирі і сердечні співчуття рідним і близьким бійця, зокрема його дружині та брату, які також працюють на Південному ГЗК. Їхнє горе неможливо розрадити жодними словами чи вчинками. Низько схиляємо голови у скорботі перед світлою пам’яттю Героя.

 

Вічна Слава, честь і пам’ять Воїну.
 

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 17 років. 

 

Був мобілізований в червні 2024 року. Служив молодшим лейтенантом на Курському напрямку. Був нагороджений медаллю «За заслуги перед містом Кривий Ріг» ІІІ ступеню (посмертно), учасник бойових дій, ветеран війни, а також подякою ОДШБр 92 «За бойові заслуги».

 

Загинув від отриманих поранень, виконуючи військовий обов'язок поблизу н. п. Черкаська Конопелька Суджанського району Курської області РФ.

 

У Артема Буйвала залишилася мати Надія Семенівна. Брат Буйвал Андрій,після демобілізації продовжує працювати на Інгулецькому ГЗК.
 

Терміст філіалу №2 ЗЛМЗ в Кривому Розі. Працював в Групі Метінвест майже два роки. 

Був мобілізований в червні 2023 року. Служив стрільцем-санітаром на Дніпровському напрямку. Загинув захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України під час виконання обов’язків військової служби поблизу н. п. Січневе Синельниківського району Дніпропетровської обл.

У Сергія Остроухова залишилася донька. 

Машиніст тепловоза Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 37 років.

 

Євген Володимирович народився 24 жовтня 1967 року. Після закінчення навчання втодному з криворізьких профтехучилищ, де набув спеціальність помічника машиністаттепловоза, прийшов працювати на Південний ГЗК. Та вже невдовзі на молодого слюсаря з ремонту рухомого складу чекала строкова служба. 

 

Після повернення з армії хлопець увійшов до складу однієї з тепловозних бригад і почав працювати за фахом, а з 1994 року був переведений на посаду машиніста тепловоза.

 

У перший день літа 2024 року Євген Каплун був мобілізований до лав Збройних Сил України. Разом із побратимами боронив Україну на Донецькому напрямку. У березні після важкого поранення воїна відправили до лікувального закладу Дніпра, де він переніс кілька важких операцій. Врешті-решт серце героя не витримало, і він відійшов у вічність. У чоловіка залишилися дружина, діти, онуки… До речі, син Олексій, також залізничник Південного ГЗК, вже тривалий час боронить рідну землю від російської навали.

 

Колектив Південного ГЗК пам’ятає героя, низько схиляє голови у скорботі та глибоко розділяємо біль втрати з рідними і близькими воїна.

 

Вічна слава і шана Герою!
 

Начальник зміни управління залізничного транспорту виробничо-технічного відділу Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 12 років.

 

Ігор Сінчевський народився 23 жовтня 1990 року. Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту. Успішному навчанню ніяк не заважало те, що сумлінний студент ще й встигав паралельно працювати на Придніпровській залізниці провідником пасажирських вагонів.

 

У 2012 році молодий спеціаліст прийшов працевлаштовуватися на Південний ГЗК, де до того багато років трудилися його батьки. Вісім років Ігор працював помічником машиніста електровоза, а навесні 2020 року отримав пропозицію обійняти посаду начальника зміни виробничо-технічного відділу УЗТ, на яку без вагань
погодився. Був сповнений нових цікавих планів та надій, але все перекреслила повномасштабна війна…

 

До лав ЗСУ чоловік доєднався у грудні 2022-го року. Спочатку – навчання на Львівщині, потім служба стрільцем ПВО у зенітно-ракетних військах на Запорізькому напрямку. Далі захищав рідну землю на Харківщині біля Куп’янська, на Донеччині біля Мирнограда, Авдіївки, Курахового, потім – на Сумщині, на Херсонському напрямку… Та 4 квітня 2025 року в ході бойових дій життя командира 3-го відділення 2-го зенітно-ракетного взводу Ігоря Сінчевського обірвалося.

 

Без чоловіка  залишилася дружинна Ганна, ніколи не побачать батька дев’ятирічна донька Ольга і
одинадцятирічний син Андрій. 

 

Колеги з шаною згадують Ігоря Сінчевського: «Мужній воїн героїчно захищав рідну Україну, а значить – кожного з нас. Наші щирі співчуття рідним і близьким Ігоря. Сумуємо разом з вами, низько схиляємо голови у скорботі і пошані».

 

Вічна слава і шана Герою!
 

Машиніст екскаватора Центрального ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже чотири роки.

Був мобілізований в липні 2022 року. Служив молодшим сержантом. Помер внаслідок гострої недостатності кровообігу, кардіоміопатії.

У Андрія Рябоштана залишилася дружина Тетяна. 

Механік на Центральному ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже сім років. Був нагороджений почесною грамотою комбінату.

Був мобілізований в липні 2022 року. Загинув при виконанні бойового завдання в районі н. п. Стариця Чугуївського р-ну Харківської області.

У Станіслава Ніконенка залишилися дружина Юлія та донька Аріна.