Майстер гірничий в кар'єрі Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 34 роки. 

Був мобілізований в травні 2022 року. Служив головним сержантом-командиром відділення інженерно-саперного взводу. Отримав відзнаки медаль «За оборону міста Харків», медаль «За оборону міста Бахмут», відзнаку Міністерства оборони України «Захиснику України», медаль Десантно-штурмових військ (ДШВ), нагрудний знак «Ветеран Війни», а також повний кавалер відзнаки ТРО ЗСУ.

Олександр Шевченко помер від отриманих поранень у військово-медичному центрі Північного регіону м.Харків внаслідок виконання бойового завдання у н.п. Зелене Харківської області.

Без батька залишилось четверо дітей. Дружина загиблого Ганна, працівниця Інгулецького ГЗК і надалі несе службу у лавах ЗСУ.

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Інгулецького ГЗК, Працював в Групі Метінвест понад 16 років. 

Був мобілізований в січні 2023 року. Служив навідником першого механізованого відділення – бойової машини третьої механізованого взводу військової частини. Відповідно до рішення судувід 15.04.2025 року, Олександр Коваленко мав  статус «безвісті зниклий» від 30.06.2022 року. Офіційно визнаний загиблим під час ведення бойових дій неподалік н.п. Тошківка Луганської області. Днем смерті солдата, вважати день набрання законної сили рішенням суду – 16.05.2025 року.

Колеги згадують Олександра Коваленка так: «Олександр був не просто воїном. Він був Людиною з великої літери – добрим, щирим, світлим. Люблячий чоловік, турботливий батько, вірний син – його серце жило для інших. У родині – опора і захист. У дружбі – щирість і підтримка. На війні – хоробрий, сильний, незламний. Для батьків він був гордістю, для дітей – героєм, для дружини – надією, любов’ю, опорою, підтримкою. У кожному його вчинку – чесність, гідність, внутрішня сила. Він вірив у правду, у добро, в те, що варто боротися за краще майбутнє. І боротися до кінця – як справжній воїн».

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 17 років. 

 

Був мобілізований в червні 2024 року. Служив молодшим лейтенантом на Курському напрямку. Був нагороджений медаллю «За заслуги перед містом Кривий Ріг» ІІІ ступеню (посмертно), учасник бойових дій, ветеран війни, а також подякою ОДШБр 92 «За бойові заслуги».

 

Загинув від отриманих поранень, виконуючи військовий обов'язок поблизу н. п. Черкаська Конопелька Суджанського району Курської області РФ.

 

У Артема Буйвала залишилася мати Надія Семенівна. Брат Буйвал Андрій,після демобілізації продовжує працювати на Інгулецькому ГЗК.
 

Водій автотранспортних засобів Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 13 років. Був відзначений грамотою ПМГУ комбінату. 

 

Був мобілізований в жовтні 2022 року. Служив водієм автомобільного відділення автороти. Брав участь у боях на Нікопольському, Запорізькому, Донецькому та Харківському напрямках. 

 

У Володимира Шевчука залишилась літня мати. Рідний брат Олександр Шевчук працівник  дробильної фабрики Інгулецького ГЗК, зараз також несе службу в лавах ЗСУ.
 

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування в кар'єрі Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 18 років. 

 

Був мобілізований в березні 2023 року. Служив оператором протитанкових ракетних комплексів. Загинув внаслідок вогнепального поранення під час проходження військової служби в м. Куп'янськ Вузловий Донецької області.

 

У Сергія Ковальова залишилася мати, батько та неповнолітня донька-інвалід. 
 

Електромонтер контактної мережі в кар’єрі Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 23 роки. 

Був мобілізований в листопаді 2023 року. Загинув під час виконання бойового завдання в н.п. Добропілля Покровського району Донецької області. Посмертно нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню.

У Володимира Григоренка залишилася дружина. Син Володимира – Петро – також захищав Україну в лавах ЗСУ, але був демобілізований за станом здоров’я та працевлаштувався на ІнГЗК. 

Головний фахівець Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 12 років. 

 

Був мобілізований 1 березня 2022 року. Служив навідником танку. Загинув внаслідок артилерійського обстрілу в н.п. Дар’їно Курської області.

 

У Віктора Сторчака залишилися дружина та неповнолітній син. 
 

Слюсар черговий та з ремонту устаткування Інгулецького ГЗК. Голова профспілкового комітету цеху сервісного обслуговування. Працював в Групі Метінвест понад шість років. Був відзначений подякою виконкому Інгулецької районної ради в Кривому Розі. 

 

Був мобілізований в березні 2023 року. Загинув при виконанні бойового завдання в н. п. Боркі Курської області.

 

У Дмитра Білянського залишилася дружина та неповнолітній син. 
 

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест 13 років. 

Був мобілізований 26 лютого 2022 року. Служив в званні капітану, інженеру батальйону матеріально-технічного забезпечення. Був нагороджений відзнака голови ради оборони м. Кривого Рогу, нагрудним знаком «За захист Криворіжжя» та нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню (посмертно).

 

Помер під час проходження військової служби в результаті серцево-легеневої недостатності, двобічної пневмонії, виразкової хвороби шлунку у воєнному шпиталі. 

 

У Сергія Малахатька залишився син, літній батько та сестра.
 

Водій автотранспортних засобів на вивезенні гірничої маси із кар'єру Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 17 років. 

 

Був мобілізований в жовтні 2022 року. Загинув від отриманого поранення, несумісного з життям, в районі ведення бойових дій біля н.п. Мемрик Донецької області. Був відзначений «Хрестом десантно-штурмових військ». 

 

У Віталія Крикуна залишилися донька Яна та син Дмитро. Брат Віталія Олександр працює в ЦТА Інгулецького ГЗК.
 

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Інгулецького ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 13років. 

 

Був мобілізований в перші дні березня 2022 року. Служив навідником механізованого взводу. Загинув, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України біля н. п. Орлівка Донецької області.
 

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування на Інгулецькому ГЗК. Працював на підприємстві понад 10 років.

 

Був мобілізований 23 лютого 2022 року. Загинув внаслідок обстрілу від отриманих травм в районі н. п. Авдіївка Донецької області. Доставлений із окупованої території внаслідок обміну тілами. Був відзначений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеню м. Кривий Ріг, «Ветеран війни» та «Учасник бойових дій».

 

В Артема Кулика залишилися мати Ярослава Федорівна та батько Валерій Петрович. Брат Артема Кулик Олександр продовжує захищати країну в лавах ЗСУ.