Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест майже 14 років. 

 

Андрій Володимирович народився 10 липня 1972 року. Після закінчення школи здобув спеціальність електромонтера в одному з криворізьких профтехучилищ. Приблизно десять років працював електромеханіком на тяговій підстанції «Батуринська», потім два роки трудився в цеху ремонту енергетичного обладнання №1 ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг». 

 

В жовтні 2011 року чоловік працевлаштувався на Південний ГЗК, де як раз  була підходяща вакансія. Колеги згадують, що за дванадцять років роботи Андрій Терещенко набув заслуженого авторитету в колективі, де його цінували як висококласного спеціаліста і порядну людину. Мав золоті руки і при виконанні найскладнішого завдання звик покладатися лише на себе. «Людина справи, а не зайвих розмов», – так охарактеризовують його ті, хто знав його мовчазний характер і разом з тим сумлінне ставлення до роботи.

 

Життя Андрія Терещенка було таким, як і в кожного українця – зі своїми цілями, планами та мріями: люблячий чоловік, турботливий батько, уважний, щирий, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Але повномасштабне російське вторгнення змінило все. У лютому 2024 року, отримавши повістку, він відразу пішов до територіального центр комплектування та соціальної підтримки. Після нетривалого навчання на чоловіка чекала служба у лавах 92-ої окремої штурмової бригади, у складі якої він разом із побратимами боронив рідну землю на Донецькому, Харківському та Сумському напрямках.

 

23 січня 2025 року на Курщині старший солдат Терещенко отримав важке бойове поранення: після операції воїну потрібна була тривала реабілітація. Але на жаль 16 квітня серце Героя, не витримавши всіх випробувань, зупинилося. У Андрія Терещенка залишилися дружина Ольга та донька Яна. 

 

«Живе той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя», – ці слова відомого українського поета Василя Симоненка і про Андрія Терещенка. Щирий патріот України, що в повсякденному житті звик спілкуватися українською та з гордістю носив на шиї ланцюжок з гербом рідної держави, пішов у засвіти, гідно виконавши свій військовий обов’язок перед Батьківщиною.

 

Колектив Південного ГЗК висловлює щирі і сердечні співчуття рідним і близьким бійця, зокрема його дружині та брату, які також працюють на Південному ГЗК. Їхнє горе неможливо розрадити жодними словами чи вчинками. Низько схиляємо голови у скорботі перед світлою пам’яттю Героя.

 

Вічна Слава, честь і пам’ять Воїну.
 

Машиніст тепловоза Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 37 років.

 

Євген Володимирович народився 24 жовтня 1967 року. Після закінчення навчання втодному з криворізьких профтехучилищ, де набув спеціальність помічника машиністаттепловоза, прийшов працювати на Південний ГЗК. Та вже невдовзі на молодого слюсаря з ремонту рухомого складу чекала строкова служба. 

 

Після повернення з армії хлопець увійшов до складу однієї з тепловозних бригад і почав працювати за фахом, а з 1994 року був переведений на посаду машиніста тепловоза.

 

У перший день літа 2024 року Євген Каплун був мобілізований до лав Збройних Сил України. Разом із побратимами боронив Україну на Донецькому напрямку. У березні після важкого поранення воїна відправили до лікувального закладу Дніпра, де він переніс кілька важких операцій. Врешті-решт серце героя не витримало, і він відійшов у вічність. У чоловіка залишилися дружина, діти, онуки… До речі, син Олексій, також залізничник Південного ГЗК, вже тривалий час боронить рідну землю від російської навали.

 

Колектив Південного ГЗК пам’ятає героя, низько схиляє голови у скорботі та глибоко розділяємо біль втрати з рідними і близькими воїна.

 

Вічна слава і шана Герою!
 

Начальник зміни управління залізничного транспорту виробничо-технічного відділу Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест 12 років.

 

Ігор Сінчевський народився 23 жовтня 1990 року. Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту. Успішному навчанню ніяк не заважало те, що сумлінний студент ще й встигав паралельно працювати на Придніпровській залізниці провідником пасажирських вагонів.

 

У 2012 році молодий спеціаліст прийшов працевлаштовуватися на Південний ГЗК, де до того багато років трудилися його батьки. Вісім років Ігор працював помічником машиніста електровоза, а навесні 2020 року отримав пропозицію обійняти посаду начальника зміни виробничо-технічного відділу УЗТ, на яку без вагань
погодився. Був сповнений нових цікавих планів та надій, але все перекреслила повномасштабна війна…

 

До лав ЗСУ чоловік доєднався у грудні 2022-го року. Спочатку – навчання на Львівщині, потім служба стрільцем ПВО у зенітно-ракетних військах на Запорізькому напрямку. Далі захищав рідну землю на Харківщині біля Куп’янська, на Донеччині біля Мирнограда, Авдіївки, Курахового, потім – на Сумщині, на Херсонському напрямку… Та 4 квітня 2025 року в ході бойових дій життя командира 3-го відділення 2-го зенітно-ракетного взводу Ігоря Сінчевського обірвалося.

 

Без чоловіка  залишилася дружинна Ганна, ніколи не побачать батька дев’ятирічна донька Ольга і
одинадцятирічний син Андрій. 

 

Колеги з шаною згадують Ігоря Сінчевського: «Мужній воїн героїчно захищав рідну Україну, а значить – кожного з нас. Наші щирі співчуття рідним і близьким Ігоря. Сумуємо разом з вами, низько схиляємо голови у скорботі і пошані».

 

Вічна слава і шана Герою!
 

Провідний інженер-електронік управління інформаційних технологій та телекомунікаційних систем Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 17 років. Після закінчення криворізької загальноосвітньої школи № 11 Сергій Трофімов отримав вищу освіту за спеціальністю «Інформаційні управляючі системи та технології» в Європейському університеті. Після навчання, восени 2007 року, прийшов працювати інженером-електроніком у відділ автоматизованих систем керування Південного ГЗК. Згодом вступив на заочне відділення Криворізького національного університету, де опанував ще одну спеціальність – «Електромеханіка». В колективі цінували професійні і людські якості Сергія: він завжди був скромним, спокійним, але разом з тим мав багато друзів.

 

19 вересня 2023 року Сергій Трофімов був призваний на військову службу. Після проходження навчання був аеророзвідником, пізніше – оператором дронів. Мужньо і віддано боронив рідну землю і свою родину спочатку на Запорізькому напрямку, потім на Донеччині. 16 лютого зв’язок із Сергієм було втрачено, і лише через чотири дні рідні довідалися про загибель Героя на Покровському напрямку.

 

Без батька залишилось двоє синів, десятирічний Тимофій та шестирічний Кирило, а без надійного і люблячого
чоловіка – дружина Марина.

 

Керівництво, весь трудовий колектив Південного ГЗК розділяє біль рідних Сергія і висловлює щирі співчуття всій родині та близьким Героя. Нехай душа загиблого захисника знайде вічний спокій.

 

Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
 

Помічник машиніста екскаватора в кар’єрі на дільниці з видобутку та навантаження гірничої маси Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 17 років. 

 

Після закінчення школи Максим Астапов вступив до гірничого технікуму КТУ, де опанував спеціальність «Технологія і комплексна механізація відкритої розробки родовищ корисних копалин». Отримавши диплом, вирішив пов’язати своє трудове життя з Південним ГЗК: восени 2007-го працевлаштувався помічником машиніста екскаватора на третю дільницю з видобутку та навантаження гірничою маси, де й пропрацював весь час до мобілізації.

 

До служби у лавах Збройних Сил України гірник став в жовтні 2024 року. Спочатку проходив навчання за кордоном, потім служив на Курському напрямку, де героїчно загинув, виконуючи бойове завдання.

 

Ще одне обірване життя, безмежно тяжка втрата для родини, для України, та війна забирає кращих. Керівництво, весь трудовий колектив Південного ГЗК висловлює щирі співчуття батькам Максима, всім рідним та близьким Героя.

Спи спокійно, Захиснику. Добра, світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг назавжди залишаться у наших серцях.

 

Слава та вічна пам’ять Герою!
 

Після закінчення школи Ігор пішов навчатися за спеціальністю «Слюсар механоскладальних робіт, електрогазозварник» до одного із криворізьких професійно-технічних училищ. Далі на юнака чекала служба в армії, по закінченню якої Ігор декілька років працював за спеціальністю на металургійному комбінаті. 

На початку 2000-х вирішив змінити фах і знов подався до ПТУ, де тепер вже опанував спеціальність прохідника. В 2020 році працевлаштувався на Південний ГЗК, а саме на гірничу дільницю №14 з експлуатації та ремонту колійних та шляхових машин. Колегам-рудничанам він запам’ятався як висококласний спеціаліст і щира людина, на яку можна покластися і якій можна доручити будь-яку справу.

Після початку повномасштабної війни вже на початку березня Ігор пішов добровольцем до територіальної оборони, а згодом став до лав Збройних Сил України. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконував військовий обов’язок на Херсонщині, Сумщині, Донеччині. 23 січня в районі Торецька життя захисника героїчно обірвалося. Дружина Олена дізналася трагічну звістку лише на третій день.

Колеги згадують Ігоря Єгорова: «Доземно вклоняємося перед мужністю і відвагою нашого воїна, який віддав життя задля того, щоб ми щоразу зустрічали новий день і жили з вірою в мирне майбутнє. Щиро співчуваємо рідним і близьким Героя. Світлий та добрий спомин про Ігоря назавжди залишиться в наших серцях. Вічна пам'ять і шана захисникові України»!

Після закінчення школи Микола пішов навчатися до Криворізького професійного транспортно-металургійного ліцею. Одразу після навчання влаштувався на Південний гірничо-збагачувальний комбінат, де працював слюсарем з ремонту рухомого складу. Працював в Групі Метінвест п’ять років. 

 

Миколу Постового мобілізували до Збройних Сил України в липні 2024 року. Він служив стрільцем-помічником гранатометника. Боронив Україну від ворога на Харківському напрямку. На жаль, під час виконання бойового завдання захисник отримав важкі поранення і 3 грудня він помер в лікарні у Києві.

 

У Миколи залишилися молодший брат та вітчим. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким полеглого Героя.
 

Слюсар черговий та з ремонту устаткування цеху шламових систем Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 27 років. 

Був мобілізований до лав ЗСУ в червні 2024 року. Служив кулеметником на запорізькому напрямку. 4 жовтня, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за свободу рідної землі, Володимир загинув внаслідок влучання FPV дрону в районі н.п. Мала Токмачка Пологівського району.

По смерті найдорожчої людини в горі залишилися мати, дружина Тетяна, яка також працює на Південному ГЗК машиністом насосних установок, а також донька Валерія.

Вічна пам'ять і велика вдячність українському Воїну!

Старший майстер гірничий у кар’єрі Південного ГЗК. Працював в Групі Метінвест понад 21 рік. 

Армійський досвід став у пригоді Руслану ще на початку російсько-української війни в 2014-му році. Тоді він певний період ніс службу в роті охорони. Вдруге Руслан Демарецький був призваний на аналогічну службу на початку повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року. Після роти охорони чоловік боронив рідну землю у складі бойової групи по боротьбі з ворожими безпілотниками («мисливці за дронами»). Наступним етапом стала служба у піхотних військах на Донеччині. Саме там, під Лиманом, під час ворожого обстрілу обірвалося життя воїна.

Вдома на нього не дочекалася любляча родина – дружина Олена та син Ярослав.

Електрослюсар черговий та з ремонту устаткування Південного ГЗК. Загальний стаж роботи в Групі Метінвест майже дев’ять років. 

Коли розпочалася повномасштабна війна, першим зі зброєю в руках став на захист української землі рідний брат Сергія, Віталій, також працівник Південного ГЗК, який мав військовий досвід за часів участі в АТО.
Але у вересні 2023 року до лав Збройних Сил України приєднався і сам Сергій. Спочатку воював на Запорізькому напрямку, отримав важке поранення, та після лікування та відновлення знов долучився до боротьби з російськими окупантами.

Захищав Батьківщину від ворога на Донецькому напрямку і саме там під час виконання чергового бойового завдання загинув смертю Героя.

Вдома Сергія Миронченка не дочекалися дружина Лілія та син Дмитро.

Машиніст електровоза у кар'єрі Південного ГЗК. Загальний стаж роботи понад 16 років.

 
Михайло був мобілізований до лав ЗСУ 11 березня 2022 року. Загальний термін служби у війську понад два роки. Військове звання – солдат. Службу проходив у ТРО, на Херсонському, Запорізькому та Авдіївському напрямках. Був у складі роти вогневої підтримки. Військові відзнаки: «Золотий хрест», посвідчення УБД. Загинув поблизу населеного пункту Новобахмутівка Донецької області.

У Михайла залишився маленький син Євген. Без чоловіка залишилася дружина Дар’я, без сина – мати, Людмила Владиславівна Малишева, яка продовжує пропрацювати в УЗТ Південного ГЗК черговою по залізничній станції.

Начальник виробничої дільниці управління дробильно-транспортного комплексу Південного ГЗК. Загальний стаж роботи в Групі Метінвест понад 24 роки.

Був мобілізований до лав ЗСУ в перші дні повтомасштабного вторгнення. Служив командиром зенітно-артилерійського взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї в званні капітана. Службу проходив на Запорізькому та Донецькому напрямках. Загинув внаслідок поранення поблизу населеного пункту Соловйове Покровського району Донецької області. Був відзначений медаллю «Ветеран війни» та медаллю «За військову службу Україні». 

У Євгена залишились два сини: Артем та Тимур. Без чоловіка залишилася дружина Світлана, без сина – мати Олена Іванівна та батько Володимир Іванович, які все своє трудове життя пропрацювали на ПівдГЗК.